Незаможні німці шикуються у черги за допомогою для малих друзяк

Для багатьох власників чотирилапі друзі є важливою підтримкою в важкі часи. Розставання означає для них остаточний душевний крах. Щоб цьому протидіяти, 2006 року захисники тварин організували благодійне об'єднання «Tiertafel». Тут незаможні пенсіонери, безробітні та люди без постійного місця проживання можуть отримати корм, а також пожертви для себе і своїх тварин. У мюнхенському притулку, що існує вже два роки – галас і веремія. Люди тісняться зі своїми тваринами у старій будівлі біля залізниці. Усередині, як і зовні, зимно, бо приміщення не опалюються. Але притулок, завдяки старанням волонтерів, виглядає привітним, незважаючи на старезний вигляд. На стінках кольорові малюнки слідів собачих лап. Поруч фото співробітниць із благодійниками. На полицях викладено кілограми собачого корму. Клієнти, як їх тут називають, радіють короткій розмові зі співробітницями. Перед прилавком стоять п’ятеро власників собак і чекають на харчі для своїх улюбленців. Одна з них – Сюзанна - щойно отримала членську картку, без якої не вдасться отримати корм. На картці – вся важлива інформація: дата народження її вівчарки Ліли, хвороби, вакцинації й тип корму, який вона отримує щотижня.

Фінансова дилема

Ця спортивно вдягнена 50-річна жінка відвідує притулок із початку року. Після важкої аварії вона мусила закрити свій магазин. «Мій магазин більше не працює, я маю молоду собаку і геть не знаю, як воно піде далі. Я вважаю, це дуже добре, що існують такі станції, бо інакше я б мусила кудись віддати свого собаку, а таким чином можу трохи перебороти труднощі», - розповідає жінка.

Вона не отримує регулярну допомогу для безробітних, оскільки досі була самостійною. Зараз Сюзанна живе на мінімальну «соціалку». Цього якраз стає на прожиття, але не на утримання собаки. Сюзанна – не виняток, розповідає Міхаела Келлер, керівниця мюнхенського притулку. Щороку сюди приходить усе більше вбогих людей. Перш за все їхня кількість зросла через економічну кризу. «До нас приходять дедалі більше людей, які втратили свою роботу у передпенсійному віці і які більше не є затребуваними на ринку праці. Цьогоріч кількість наших клієнтів зросла в чотири рази. Так не тільки в Мюнхені, а в усій Німеччині».

Допомагають небайдужі

Зараз на цілу країну існує 25 притулків для тварин. У кожному працюють 12-15 активних помічників. У мюнхенському притулку щотижня роздають півтонни собачого корму. Це пожертви: приватні та із зоомагазинів. Сюди також приносять спеціальні пожертви, як-то собачі повідки, дощечки для заточування кігтів, гроші. Разом виходить близько 600 євро на місяць. Із цього притулок платить за комунальні послуги, послуги ветеринара і дресирувальника собак. Щотижня клієнтам видають корм на 5 днів. Міхаела Келлер каже, що тут отримують не лише харчі, але й встановлюють нові контакти. «Це помітно серед старших людей. Заберіть у літньої пані її собаку – у пані, котра майже нікуди не виходить, не має більше відповідальності, чи важливих завдань у розкладі дня. Це найгірше, що може статися. Кожен, хто має тварину, знає, що ця тварина – частина родини. І коли важко з фінансами й людина позбувається такої родини – це катастрофа», - розмірковує Келлер.

Не кормом єдиним

«Захист тварин – це захист людей» – таке гасло притулків. Волонтери дають й поради з догляду за собаками. Для цього потрібен досвід. 48-річна помічниця Сильвія Менґе виросла з собаками. Вона працює в мюнхенському притулку з 2008 року. За професією Менґе – менеджер із персоналу у медико-технічному концерні. Притулку вона присвячує 8 годин на тиждень. Для неї це не забагато. Любов до тварин і благодійність – основне, що дає їй силу. «Я не можу уявити собі нічого гіршого, ніж становище, коли людина мусить покинути навіть найкращого друга, якого має, бо їй бракує кількох євро на утримання. Тому ми хочемо допомагати людям. Це означає: ми допомагаємо не лише тваринам, а й людям».

Близько 150 незаможних регулярно приходять до притулку щосуботи. Більшість – власники котів та собак. Але тільки собак беруть до притулку. Для інших тварин дикий шум і незвичне оточення будуть надто стресовими. Сильвія Менґе, тим часом, видала Сюзанні тижневу порцію харчів. Тепер собака Ліла – в черзі за смачною кісточкою. Радіє не лише собака, а й власниця. Вона щаслива, що може утримувати свою улюбленицю з допомогою притулку. Водночас Сюзанна зізнається: вона ніколи не могла уявити, що її життя колись дійде до такого.

Автор: Аня Зайлер, Аніта Грабська
Редактор: Дмитро Каневський