Нойшванштайн - казковий замок баварського короля Людвіґа II

5 вересня 1869 року, 150 років тому, у Баварії був закладений перший камінь Нойшванштайну - однієї з королівських резиденцій, яка згодом увійшла до числа найважливіших пам'яток усієї Німеччині. Підготовчі роботи на місці почалися ще раніше - потрібно було підірвати частину скелі, розрівняти ділянку, підготувати фундаменти і прокласти дорогу.

Сам замовник - баварський король Людвіґ II (Ludwig II) на урочистій церемонії не був присутній. Цього дня він перебував у замку Берґ. У фундамент були замуровані королівська грамота, будівельні плани, портрет Людвіґа II на порцеляні і по одному примірнику кожної з баварських монет, випущених з часу заступу цього монарха на престол. Святими покровителями будівництва були проголошені Діва Марія і французький король Людовик IX. Про історію замку, долю Людвіґа II і причини популярності цього місця серед туристів - у репортажі DW.

У будь-якому замку є щось містичне, загадкове. Практично кожен міг бути або може стати місцем дії якоїсь казки, древньої легенди або романтичної історії - про любов, підступність, перемоги добра над злом.

Нойшванштайн (Neuschwanstein) - німецький еталон казкового замку - сховався на скелястому схилі в тиші баварських Альп. Високі дерева, немов досвідчені солдати, охороняють дорогу до нього, вкриваючи її своїми пишними кронами. У них багатим уловом, як риба в тенетах, хлюпочуться промені яскравого гірського сонця.

За мотивами казок і легенд

Цей замок побудували, вибачте за умисний повтор, за мотивами казок, древніх легенд і романтичних історій - про любов, підступність, перемоги добра над злом. "Місцем дії" він не був, скоріше - місцем бездіяльності. На кожному кроці і всередині замку, і на підступах до нього - суміш реальності і вигадки, історії та легенд.

У позаминулому столітті тут по гірських дорогах на кінній упряжці, насолоджуючись самотністю і одночасно страждаючи від неї, ночами любив кататися баварський король Людвіґ II. В останні роки свого життя він дедалі більше і більше ставав пустельником, який остаточно пішов у власний вигаданий світ, населений героями легенд - про Парсіфаль, Тангейзер, Лоенгріна...

"Казковий король" (Märchenkönig), як його називають, часто піднімався вгору ущелиною до гірського мосту Маріенбрюке (Marienbrücke), названому так на честь його матері - принцеси Марії Фридерики Прусської. З моста замок видно як на долоні. У такі вечори за наказом Людвіґа II у всіх приміщеннях Нойшванштайну запалювали світло, щоб під зоряним небом він міг здалеку милуватися своєю резиденцією - притулком коронованого затворника, театром одного глядача, в якому опери давали тільки для нього. У наші дні затишний куточок на мосту давно перетворився в оглядовий майданчик для мільйонів туристів.

Під час таких прогулянок Людвіґ II любив уявляти себе в образі міфічного Лицаря Лебедя - Лоенгріна, іноді навіть переодягався в його костюм. Згідно з легендою, цей загадковий лицар з'являється на озері в човні, який тягнуть лебеді. Він повинен врятувати діву, але вона ніколи не повинна питати про його походження... Однак не переповідатимемо весь сюжет, який ліг в основу опери "Лоенгрін" Ріхарда Вагнера (Richard Wagner).

Згідно з іншим переказом, сама баварська династія Віттельсбахів, до якої належав Людвіґ II, бере початок від середньовічних лицарів, замок яких розташовувався тут у "Лебединого озера" - Шванзее (Schwansee). Вони володіли ним кілька століть, починаючи з XII століття, але потім покинули ці альпійські місця. Старий замок поступово перетворився на руїни, на яких батько Людвіґа II - Максиміліан II побудував свою літню резиденцію Гоеншванґау.

Основою для плану замку Нойшванштайн, куди ми зараз тримаємо шлях, з його романтичним антуражем і загостреними тонкими вежами стали ескізи декорацій, які театральний художник Крістіан Янк (Christian Jank) підготував до постановки вагнерівського "Лоенгріна". У будівництві брали участь архітектори Едуард Рідель (Eduard Riedel) і Ґеорґ фон Дольман (Georg von Dollmann). Під час проектування також використовувалися плани середньовічного замку Вартбурґ (Wartburg), що став в XIX столітті одним із головних символів німецького романтизму.

Нетипова історія

Зазвичай, коли мова заходить про німецькі замки, історію кожного з них можна розповідати нескінченно довго. Вони будувалися, перебудовувалися, переходили з рук в руки і від покоління до покоління, піддавалися облозі, руйнувалися і відновлювалися, їхні господарі робили подвиги або відвойовували собі місце в літописах за допомогою якихось інших трюків, в них підписували важливі угоди або укладали угоди з далекосяжними наслідками, утримували полонених, укладали шлюби...

Історію замку Нойшванштайн можна розповісти швидко. Хоча виглядає він здалеку старим і загадковим, будівництво його було розпочато в 1869 році і тривало 17 років. Вже за кілька тижнів після смерті його першого і останнього власника Людвіґа II замок відкрили для відвідувачів, щоб хоча б частково компенсувати витрати. Ось, загалом, і вся історія. Так, раніше на цьому місці розташовувався середньовічний замок Шванштайн ( "Лебедина скеля"), але за часів Людвіґа II від нього залишилися тільки руїни, які зрівняли з землею, щоб зміцнити скелю.

Людвіґ II виріс в родовому "Лебединому замку" - Гоеншванґау (Hohenschwangau) - річній і мисливській резиденції Віттельсбахів, зали якої прикрашені картинами і розписами за мотивами німецьких легенд. Виховувався принц в строгості, придворне життя його гнітило, і юний мрійливий Людвіґ шукав притулку в романтичному світі казок, герої яких дивилися на нього зі стін.

Інтроверт, він годинами міг розглядати ці картини, перевтілюючись, стаючи учасником сюжетів. Сюжет його реального життя різко змінюється в 1864 році після раптової смерті короля Максиміліана II. У вісімнадцятирічному віці Людвіґ II сходить на баварський престол. І вже через п'ять років в 1869 році береться за будівництво власного замку Нойшванштайн поруч з батьківським, у якому, як і раніше, проводить багато часу.

У Гоеншванґау надалі живе його мати, заселяючи покої королеви, - Людвіґ, хоча і був заручений, так і не одружився. У істориків практично не викликає сумнівів той факт, що високий і ставний король-красень відчував пристрасть до представників своєї статі і все життя був змушений придушувати у собі ці почуття.

Ерзац реальної влади

Баварія в середині позаминулого століття була монархією конституційною, з сильним урядом в Мюнхені. На початку царювання Людвіґ II досить енергійно брав участь в управлінні країною, особливу увагу приділяв розвитку культурі і мистецтва, продовжуючи традиції свого батька, але влада його була обмежена. 

Зазвичай палаци і замки в Європі будувалися для демонстрації абсолютної влади і могутності їх власників. У випадку з Людвіґом II, як вказують історики, ситуація була іншою. Його казковий замок Нойшванштайн був свого роду об'єктом для проекції внутрішнього світу і прагнень, ерзацом, іграшкою. Будувався він зовсім не для демонстрації влади і далеко від її центру - Мюнхена.

На зведення Нойшванштайну з державної скарбниці була витрачена гігантська сума у розмірі шести мільйонів золотих марок, що в підсумку стало останнім аргументом для усунення Людвіґа II від престолу під приводом його "божевілля". Величезні кошти з баварської скарбниці були витрачені і на інші резиденції - Ліндергоф (Linderhof) і Герренкімзеє (Herrenchiemsee). Ними Людвіг обмежуватися не збирався.