Парадокс німецьких лібералів

За давньою традицією щороку 6 січня ліберали з Вільної демократичної партії Німеччини (ВДП) збираються на розширений партійний пленум. Цього разу він відбувається під час глибокої кризи цієї невеликої партії. Вона налічує близько 64,5 тисяч членів. Для порівняння: у лавах найбільших партій країни - Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) - по півмільйона людей.

Щоправда, після війни саме ВДП довше від інших політичних об'єднань перебувала при владі - загалом 42 роки від моменту утворення ФРН 1949 року і донині Вільна демократична партія була молодшим партнером в урядах, які очолювали то представники консервативного блоку ХДС/ХСС, то соціал-демократи, то - як зараз - знову консерватори.

Політичний ветеран

Партія може похвалитися участю своїх міністрів у 15 урядах ФРН і двома федеральними президентами. Лібералам завжди діставалися не другорядні посади, а деякі з ключових міністерств, зокрема закордонних справ, економіки, юстиції. Вісім разів представники ВДП ставали віце-канцлерами.

Але якби чергові парламентські вибори в Німеччині відбувалися найближчої неділі, ліберали втратили б не тільки п'ять міністерських портфелів, але і - вперше в історії - всі депутатські мандати. Згідно з опитуваннями, ВДП не зуміла б подолати п'ятивідсотковий бар'єр на шляху до Бундестагу.

Під час усіх попередніх виборів до парламенту ця партія то більше, то менше - як в 1969 і в 1998 роках - впевнено брала цю планку. 11 років, проведених з 1998 року в опозиції, начебто пішли лібералам на користь. У вересні 2009 року вони отримали небачені раніше 14,6 відсотка голосів німецьких виборців. Але, як виявилося, це була межа. Початкове плавне зниження рейтингу популярності переросло в його стрімке падіння. Нині, судячи з опитувань, Вільну демократичну партію готові підтримати лише три відсотки виборців.

Хроніка польотів

І нещодавній нечуваний успіх, і теперішню партійну кризу в Німеччині пов'язують з постаттю нинішнього міністра закордонних справ Ґідо Вестервелле. Він пробув на посаді голови ВДП майже так само довго, як один з його легендарних попередників Ганс-Дитрих Ґеншер. Але на посаді міністра закордонних справ і віце-канцлера він виявився не зовсім на своєму місці, розтринькавши кредит довіри виборців.

У партії почав назрівати путч проти голови. У травні 2011 року на черговому з'їзді Вестервелле довелося піти з цієї посади, а трохи пізніше віддати своєму наступникові - міністру економіки Філіпу Реслеру - і крісло віце-канцлера, залишивши тільки портфель міністра закордонних справ ФРН.

Однак і нова молода команда, що потіснила ветеранів партії в її правлінні, виявилася нездатною виправити ситуацію. Криза ВДП тільки загострилася. Його кульмінацією стала несподівана відставка в грудні 2011 року молодого і перспективного Кристіана Лінднера з впливової посади генерального секретаря партії.

Кадровий дефіцит лібералів

Дедалі сильніше хитається крісло і під самим Реслером, якого називають найслабшим головою за час існування ВДП. Деякі з ліберальних патріархів вже відкрито вимагають його відставки, вважаючи, що Реслер не здатний вивести партію з кризи, а може лише організувати її урочисте поховання.

У німецькій політичній еліті - принаймні в її активній частині - взагалі практично не залишилося по-справжньому харизматичних і популярних діячів з ВДП. Є кілька тямущих депутатів Бундестагу і Європейського парламенту. Але ні в Німеччині, ні в самій партії вони великої ролі не відіграють і взагалі ледве помітні.

Замість них на сторінках німецьких газет регулярно з'являється кремезна блондинка, яка представляє ВДП в Європейському парламенті, Сільвана Кох-Мерин. То вона - на дев'ятому місяці вагітності - позує фотографам з оголеним животом, то веде колонку в еротичних виданнях, то втрачає вчений ступінь за плагіат при написанні кандидатської дисертації.

"Живі" і "мертві"

Але проблема партії не тільки в кадровому дефіциті. Її головні ідеологічні постулати - гасла на захист свободи і особистої відповідальності, вимоги зниження податків – виглядають сьогодні, на тлі фінансової кризи і збереження терористичної загрози, застарілими. Набрати бали на традиційній для ВДП ниві зовнішньої політики теж не вдається.

І справа не тільки в тому, що у Вестервелле зовсім не той формат, що у Ґеншера. Час інший. За умов кризи єврозони та інших потрясінь на світовій арені зовнішньою політикою фактично керує канцлер ФРН Анґела Меркель, а не її міністр закордонних справ.

Ось і виходить, як жартують німецькі коментатори, що уряд ФРН складається з "живих" і "мертвих", яких консерваторам треба хоч якось утримати на берлінській сцені, поки наприкінці 2013 року не опуститься рятівна завіса чергових парламентських виборів. За лаштунками, в ХДС / ХСС вже зараз розмірковують над альтернативними варіантами на той випадок, якщо п'ять ліберальних міністрів раптово відчалять з уряду. Адже підстав обіймати міністерські посади у представників партії з мізерним рейтингом стає дедалі менше.

Автори: Микита Жолквер / Наталя Неділько
Редактор: Тетяна Бондаренко