Уроки повені
14 червня 2013 р.Природними катаклізмами керувати неможливо, вважає Юрґен Штамм, професор гідрології у Технічному університеті в Дрездені. Однак на їхні наслідки все-таки можна вплинути, додає він. Грошима та політичною волею.
Професор Штамм сперечатись не любить. Він бачить, що після рекордного на той час паводка 2002-го року було все зроблено. "У Саксонії створили 47 концепцій протидії повеням, які включали понад 1000 заходів",- каже експерт. Дамби зміцнювали, а деякі зміщували в сторони, розширюючи тим самим русло річки на випадок повноводдя. Перебудовувались мости, щоб вони не стримували плину течії, добудовувались шлюзи. Загалом федеральна земля з тих пір інвестувала 1,3 мільярда євро в захист від повеней.
Однак, попри всі заходи, місто Грімма зновузатопило, вода проникла в історичний центр Дрездена, а в Магдебургу взагалі довелося евакуювати 23 тисячі людей. Експерт із повеней не хоче применшувати зусиль останніх одинадцяти років. Навпаки: у федеральній землі Саксонія були проведені, на його думку, вкрай успішні запобіжні заходи. Щоправда, слід визнати, ці заходи мали негативні наслідки для Магдебурга, який розташовано нижча за течією Ельби. Оскільки біля Дрездена воду змогли втримати в межах русла річки, завдяки вищим дамбам та мішками з піском, саме через це Ельбу не вдалося стримати в Магдебургу, пояснює професор.
Місцевість виконує функцію губки
За боротьбу із повенями у Німеччині відповідають федеральні землі. Вони, звичайно ж, узгоджують свої дії. Але до скоординованої профілактики повеней їм ще дуже далеко. Вінфрід Люкінґ, експерт з паводків німецької екологічної організації BUND, ілюструє це на прикладі розливу Ельби біля містечка Віттенберге: "На східному березі річки, де вже починається федеральна земля Бранденбург, дамби є на 80 сантиметрів вищими, ніж на західному березі, який розташований у федеральній землі Саксонія-Ангальт. І ви можете собі уявити, куди ж там піде вода."
Еколог Люкінґ вимагає, щоб уряд у Берліні нарешті взяв на себе чільну роль у захисті від повеней. Корінням проблем представник BUNDвважає те, що федеральні землі зосередились на короткочасних заходах із побудови дамб. На його переконання, замість подальшого звужування русел річок треба рознести дамби подалі від річки, створити простір для розливу води. Крім того, вимагає Люкінґ, необхідно зупинити виснаження й консервацію ґрунтів у містах та селах, щоб земля знову почала виконувати функцію губки.
Проблема не в грошах, а у сприйнятті людей
Професор Юрґен Штамм поділяє критику щодо неузгодженості дій між місцевими громадами. Однак він вважає, що не слід шукати винних лише серед політиків. Якою б драматичною не була ситуація зараз на Ельбі, "люди здебільшого після повені швидко забувають про це, і вже через кілька років рівень сприйняття протиповеневих заходів відчутно знижується".
Місцеві жителі починають критикувати, що дамби закривають перспективу, що гідрологічні споруди псують ландшафт, що від осушення ділянок узбережжя (польдерів) стають мокрими підвали. Отже, населення через деякий час вже не готове миритися з певними незручностями заради недопущення повеней.
Наприклад, у саксонському містечку Грімма, яке особливо сильно постраждало від паводку, вдалося б уникнути затоплення, якби повноцінно реалізували заплановану 2002 року концепцію протидії повеням. Проте громадськість запротестувала проти частини заходів. Схожа ситуація склалась і в Радебойлі, де сусіди роками сперечалися з приводу дамби, корисної споруди, але яка б псувала вигляд. "Одним потрібен захист, інші ж вважають, що столітня повінь знову трапиться не раніше, ніж через століття",- зауважує професор Штамм.