Обличчя протестного Майдану
5 грудня 2013 р.
"Моя, хай маленька, але допомога у боротьбі"
"Хлопці, ходіть! Ось чай, бутерброди. Їжте!" - звертається тендітна молода дівчина до кремезних чоловіків з національними прапорами, які вже кілька днів стоять на варті під стінами Кабміну, блокуючи його роботу. Це Галина Білінська. В столицю дівчина приїхала з Чернівців, взявши на кілька днів відпустку за свій рахунок, аби допомогти на протестному Майдані Незалежності та біля адміністративних будівель, які протестувальники взяли в облогу після побиття людей на Євромайдані. "Я вхожу в Чернівцях в місцеву організацію Пласту. Нам сказали, що потрібна допомога на Майдані. Не вистачає робочих рук. От зібралася і приїхала. Допомагаю на кухні", - розповідає дівчина DW, одночасно намазуючи медом хліб для мітингуючих.
"Звичайні люди ось приносять варення, всілякі соління, сир, паштети, ковбасу. Ми все це швидко ріжемо, розкладаємо, розносимо хлопцям. Тільки проблема з чаєм. Дуже холодно, всі хочуть зігрітися, а швидко закип’ятити води для нього не вдається. Ну нічого, справляємось", - сміється Галина. Увечері, після праці, вона збирається ще на Майдан,бо "атмосфера єднання з однодумцями там неймовірна", - ділиться дівчина. У Києві вона зупинилася в друзів. Попри побутові негаразди, про свій приїзд до Києва Галина не шкодує: "Я тут, бо не можу більше терпіти того, що відбувається – беззаконня, несправедливість у судах, бідність людей у регіонах. Це моя, хай маленька, допомога у нашій спільній боротьбі".
Познайомтеся з іншими обличчями Майдану на наступних сторінках (дивіться внизу)
"Насилля не пробачу"
"З днем народження! Хай стане сил на боротьбу та перемогу!" - вітають з 56-річчям свого товариша Олега Саюка друзі. Чоловік щиро дякує і каже, що попри мороз святкуватиме свою чергову річницю на вулиці під Кабміном. Там він стоїть на варті вже кілька днів і тримає в облозі урядову будівлю, хоча мав би в цей час працювати, бо ж "простий інженер із Львова", представляється чоловік кореспонденту DW. "Ні, краще напишіть, що я -свідомий патріот та ВЕПР", - сміється Олег і розшифровує: "ветеран Помаранчевої революції". Розповідає, що був на протестах у Києві ще 1991-го року, коли Україна виборювала свою незалежність, потім в 2004 році під час Помаранчевої революції і без вагань приїхав до столиці зараз.
"У нас країною керує урка. Всюди дерибан. Ми топчемося на місці, хоча могли б рухатися вперед, розвиватися", - пояснює Олег. Чоловік розповідає, що давно захоплюється водним туризмом і з туристичними походами часто бував у російській глибинці. "Я на власні очі бачив, як живе там російський народ. Це не те, як нам малюють у картинках про переваги Митного союзу. Там бідність. Я не хочу цього для себе і своєї країни", - ділиться чоловік.
Окрім всього, Олег любить співати і є солістом хорової капели "Боян", тому зі своїм колективом побував у європейських країнах. "Це не порівняти. Там ні землі немає, ні умов природніх, а вони живуть набагато краще за нас, де є і чорноземи і роботящі люди", - наголошує чоловік. На запитання, чи вдасться людям, які протестують нині на Майдані, домогтися свого, відповідає: "Вірю. Вдасться. Адже такого насилля, яке було 30 листопада, коли побили студентів, дітей, не можна пробачити. Я зроблю все, аби такого більше не повторювалася і Україна стала на цивілізований шлях", - підсумовує Олег Саюк.
Познайомтеся з іншими обличчями Майдану на наступних сторінках (дивіться внизу)
Остання надія
З посмішкою та з фотоапаратом щодня ходить на Майдан і 29-річний безробітний з села Гірка Полонка Волинської області Ігор Марцинюк. "Хочу, аби на пам'ять залишилося, як все насправді було", - пояснює, посміхаючись. Кожного дня хлопець пікетує то Кабмін, то Верховну Раду, то МВС. Як зізнався Ігор кореспонденту DW, вийти на вулицю його змусив розпач. Хлопець навчався за кордоном, має вищу освіту, знає іноземні мови, однак досі не може працевлаштуватися. Каже, що майбутнє України для нього - надзвичайно гостра тема, яка зачіпає його особисті інтереси. "Якщо все так далі продовжуватиметься, то тут я собі перспектив далі не бачу. Маю диплом бакалавра з електротехніки, якого я не купив. Я розбираюся у своїй галузі. Мені подобається цим займатися. Але немає ніде роботи", - ділиться Ігор.
Чоловік розповідає, що не раз думав про власний бізнес, але боїться розпочинати власну справу через корупцію, тиск і високу ймовірність все втратити. "У нас у Луцьку є випадки, коли просто приходять і кажуть: ми даємо тобі якусь суму грошей, і ти залишаєш цей бізнес. Якщо не продаси, то завтра просто забирають. Про яку перспективу, який розвиток, про яку надію може бути мова? Як нормально жити в цій країні за таких умов?" - запитує Ігор Марцинюк. Угода про асоціацію з ЄС була тією надією, яку плекав хлопець, втім "її безжально розтоптали", каже хлопець. Їхати додому він не збирається і налаштований рішуче: "Або зараз, або вже ніколи", - наголошує Ігор.