Чому "буксує" процес обміну полоненими на Донбасі

Їх можуть обміняти сьогодні. А можуть не обміняти. Двічі за останні тижні обмін 13 українських військовополонених на проросійських сепаратистів був зупинений. "Складається враження, що українській владі байдужа доля їхніх військовослужбовців, і вони ведуть якусь незрозумілу гру", - заявила в понеділок, 24 серпня, представник самопроголошеної "Луганської народної республіки" Ольга Кобцева. Раніше у зриві обміну сепаратистів звинуватив радник голови Служби безпеки України Юрій Тандіт.

Така ситуація - черговий приклад того, що підписані в лютому мінські угоди не виконуються. На папері передбачено обмін "всіх на всіх". Оскільки формально війна не оголошена, там ідеться про "заручників" і "незаконно утримуваних осіб". На ділі обмінюють лише невеликі групи. Наприкінці минулого тижня сепаратисти звільнили чотирьох українців. На початку серпня обидві сторони поміняли шістьох полонених. Останній великий обмін, коли на волю вийшло більше 100 чоловік, був у лютому.

Полон і катування

Дані про тих, хто залишається в полоні, різняться. Депутатка Верховної Ради Ірина Геращенко, яка представляє Україну в Мінській контактній групі, недавно писала на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook про 167 українців у руках бойовиків "ЛНР" і "ДНР". Представники цих самопроголошених республік називають менші цифри. Вони стверджують, що в Україні утримуються більше тисячі сепаратистів, в основному - цивільних. Точна кількість підрахувати неможливо. Ні СБУ, ні "омбудсменка ДНР" Дар'я Морозова на запит DW не відповіли.

Дмитро Куліш більше дев'яти місяців був частиною цієї статистики, поки 3 червня його не обміняли. 38-річний киянин був командиром підрозділу в батальйоні "Донбас", потрапив у полон після так званого "Іловайського котла". На фотографіях Куліш, який до війни працював в охоронних структурах, виглядає величезним здорованем. Зараз він лікується. "У мене близько 12 переломів, у тому числі - хребет, - розповідає Куліш. - На мені зламали чотири поліцейські кийки, ламали руки, ноги, пальці, шість разів виводили на розстріл, чотири рази намагалися вирвати очі".

Подібні тортури застосовуються обома сторонами, стверджує в опублікованому в травні звіті міжнародна правозахисна організація Amnesty International (AI). Вона зафіксувала і випадки страт полонених, як це зробив, наприклад, один з польових командирів донецьких проросійських сепаратистів на прізвисько Моторола. "Найбільш грубі порушення ми спостерігаємо у тих, хто не входив у формальні структури", - розповідає голова українського представництва AI Тетяна Мазур. За її словами, з боку сепаратистів це - батальйон "Прізрак", а з боку України - "Правий сектор".

Звільнення завдяки дружині

Своїм звільненням Куліш зобов'язаний дружині Світлані. "Спочатку я писала заяви в СБУ і Міністерство оборони - не допомогло", - згадує вона. Потім жінка вирішила використовувати приватні контакти. За її словами, один колишній депутат парламенту від Партії регіонів і один музичний продюсер пообіцяли допомогти, але - не дарма. "Перший раз вони попросили від імені тієї, донецької сторони, 300 тисяч доларів", - каже Світлана Куліш. Потім сума була зменшена вдвічі, й лише третину з неї - 50 тисяч доларів - жінці вдалося зібрати і передати. Але чоловік Дмитро залишився в полоні. "Виявилося, що все це було брехнею", - говорить Світлана.

Врешті-решт допоміг випадок. За словами Світлани, у травні в полон до українців потрапив син одного сепаратиста. Батько зв'язався з волонтерами і запропонував обмін. Світлана скористалася можливістю і отримала допомогу влади. На дорозі під Донецьком її чоловік був обміняний. А через місяць Дмитру вдалося повернути собі від колишнього депутата 50 тисяч доларів, які його дружина заплатила за спробу його звільнення.

У сірій зоні закону

Важливий етап у процесі обміну - попереднє звільнення сепаратистів з-під варти. "Був формальний суд, йому (сепаратистові - Ред.) винесли вирок і зняли звинувачення", - згадує Світлана. За її словами, після цього вона в супроводі спецслужб повезла сепаратиста на обмін.

За словами голови Центру обміну полонених Володимира Рубана, така процедура зустрічається часто, але вона не бездоганна. "Іноді українські чиновники звільняють сепаратистів, керуючись людськими бажаннями, і менше - буквою закону", - каже Рубан. За його словами, часто на сепаратистів, яких судді свідомо відпускають для обміну, в Україні залишаються незакриті справи. Рубан закликає внести зміни до законодавства, щоб змінити ситуацію.

Відсутність єдиного центру

Сьогодні подружжя Куліш допомагає тим, хто залишився в полоні. Обидва критикують відсутність єдиного центру зі звільнення полонених. Існують як державні структури, так і приватні ініціативи. До останніх належить і Центр обміну полонених, яким керує Рубан. Переговірник каже, що від початку конфлікту в Донбасі обміняв більше 600 людей. Деякі колишні українські військовополонені звинувачують Рубана в тому, що він нібито бере за свої послуги гроші від їхніх родичів. Сам Рубан це заперечує: "Це нижче людської гідності, це торгівля людьми".

Як часто за звільнення платяться гроші - невідомо. Чуткам сприяє те, що списки полонених і умови їх звільнення не розголошуються. Ще більше впливу, ніж Рубан, у вирішенні питань навколо обміну полоненими, схоже, має Віктор Медведчук, колишній голова адміністрації українського президента Леоніда Кучми. Політик представляє Україну в Мінській контактній групі й опікується там питанням полонених. Медведчука вважають близьким знайомим російського президента Володимира Путіна. Як стверджують українські ЗМІ, Путін - хрещений батько дочки Медведчука. Представник сепаратистів Дар'я Морозова якось сказала, що з української сторони працює щодо обміну полоненими виключно з ним. Роль Медведчука викликає різні оцінки. Хтось його хвалить, а хтось підозрює в затягуванні обміну. Сам Медведчук на запит DW не відповів.

Закон про амністію як камінь спотикання

Крім різних структур, переговірників і їхніх інтересів, схоже, є ще одна причина затримки з обміном полоненими. Сепаратисти вимагають від Києва повної амністії, як це записано в мінських угодах. Але Київ не поспішає і вказує на порушення сепаратистами інших пунктів Мінських угод. Україна, очевидно, поки до такої амністії не готова. Не поспішають проводити амністію і проросійські сепаратисти.