Міндадзе: Ми з українцями були проти війни

1 березня в російських кінотеатрах відбувається прем'єрний показ фільму Олександра Міндадзе "Милий Ганс, дорогий Петро", який спричинив багато галасу ще до виходу на екран. Режисера звинуватили в "антипатріотичності", у "викривленні історії" - зокрема, тому, що дія відбувається у роки дружби між Радянським Союзом та гітлерівською Німеччиною. Крім того, фільм знімався на сході України саме тоді, коли там вже точилися бойові дії. З нагоди прем'єри кореспондентка DW Еліна Ібрагімова зустрілась з Олександром Міндадзе.

DW: Ви якось сказали, що діячі російського кіно заборгували історії. Фільмом "Милий Ганс, дорогий Петро" ви повертаєте цей борг?

Олександр Міндадзе: Свій незначний внесок, я, може, й вніс. Уніс тим, що торкнувся майже невідомих у сьогоднішній Росії сторінок історії - про підписання "Пакту Молотова-Ріббентропа" та про економічну співпрацю Німеччини та СРСР у 1939-1941 роках. Тема все-таки мало висвітлена у кінематографі та в літературі, хоч у 1990-ті роки книги про це в Росії виходили.

Наш глядач, звісно, не звик до такої теми, тому що його виховували серіали, і його, як могли, відучили думати, співчувати та співпереживати. Його навчили споживати кінематограф лише з попкорном. Тож це питання особистої проникливості, особистої вдумливості та особистої інтелігентності. Процес цей спільний. Автор, який випускає штучний твір, - рідкість на Заході й у нас.

Як ви характеризуєте фільм: він ідеологічний чи історичний?

Для мене у фільмі жодної ідеології немає. Історія, яку я намагався відобразити, виключно реальна, і є маса документів, що її підтверджують. Досліджуючи цей матеріал, я побував на заводах, де ще й досі стоять німецькі верстати, встановленні німцями 1939 року, я вивчав спогади людей. Для мене це чиста історія. З іншого боку, це може бути ідеологічно з точки зору якихось політичних поглядів. Ми, що ж, будемо пристосовуватися до цих поглядів? А вони сьогодні - одні, завтра - інші?...

Тобто ви не боїтесь, що після виходу фільму в масовий прокат, фільм буде трактуватись з ідеологічної точки зору?

Ні. Там є всередині людські історії та переживання, там приховані людські почуття та мелодрама, яка перебуває під радіацією катастрофи, що наближається. Тож я не думаю, що глядач буде зчитувати верхній політичний прошарок, якого там взагалі немає.

Ви знімали фільм для тих, хто знає, чим був "Пакт Молотова-Ріббентропа", після укладення якого Радянський Союз тісно співпрацював з "третім рейхом", чи для тих, хто не знає?

На фільм підуть підготовлені глядачі. Це - диференціація, яка відбулася, тобто людина знає, на що вона йде. Це не той нещасний випадок, коли молодий хлопець йде з дівчиною на комедію, а потрапляє на таку картину й до пуття нічого не зрозумівши, залишає кінозал. Фільм покажуть у спеціалізованому кінотеатрі зі спеціалізованою публікою. Якщо люди йдуть, знаючи сюжет фільму, то все буде гаразд. Якщо ж глядач випадково потрапляє на фільм, то реакція буде, іншою, певна річ.

Як ви знайшли образ Ганса? Це реальна людина з архівів чи вигаданий образ?

Я вигадав цей образ, виходячи з можливих реалій та можливих достовірностей. Це людина, яка на початку фільму ніяк себе не виявляє. Ганс здається людиною з нульовою свідомістю. Але потім з'ясовується, що у ньому вже вибухнув снаряд близької війни. Тому це - історія трансформації людини від безголосого гвинтика до людини, яка сідає під бритву цирульника, розуміючи, що йому зараз переріжуть горлянку. Це час жити та час помирати.

Виходить, що така людина може жити й зараз?

Звісно! Просто через створені сюжетні обставини, які я взяв як певний приклад, ми проводимо нашого героя і бачимо за його поведінкою, як герой змінюється. Цей фільм про почуття людей, що живуть на сковорідці. Проблематика може бути різною: це і теракти, і війни, і Сирія, і Туреччина, і біженці… Катастрофізм та відчуття трагедії кінокартина відображає з тою різницею, що глядач знає, що ось-ось розпочнеться війна, а герої не знають, хоч і відчувають. У цьому і є схожість з сьогоднішнім днем.

Якщо говорити в цілому про стосунки росіян та німців, чи є якісь зміни?

Тоді стосунки були іншими. Це були більш незнайомі країни. Зараз після падіння Берлінського муру контакти різко збільшились, маса людей відвідує Німеччину, багато росіян проживають там. Німеччина перестала бути чимось далеким та невідомим. Країна, яку, на мій погляд, в Росії досить-таки поважають, тому що вона наочно показала, як можна мати в 1945-му зруйновану країну, а згодом перетворитися на напрочуд потужну економічну державу.

Зйомки фільму тривали під час боїв на сході України. Ви були зовсім неподалік. Чи вплинуло це якось на фільм, на процес зйомки, атмосферу в команді?

Я дуже побоювався, що це може якось відобразитися. Війна точилася на відстані 200-250 кілометрів від місця зйомок. Але я жодних ознак війни не бачив. Це загадка сьогоднішньої цивілізації: у нас немає реакції у мирному суспільстві. Припустимо, у тому ж Києві, люди жили досить спокійно, коли в Донецьку вирувала війна. Люди сиділи в кафе та обговорювали новинки кінематографа. Більше того, я побоювався, що частина групи, котра повинна була жити на квартирах, які винаймались, зустріне ворожість та нерозуміння у місцевих мешканців, але цього не було. А ще це кінематографічне братство, яке, звісно, не залежить ані від політики, ані від національності.

Було зрозуміло, що це політичний двобій, який, на жаль, переріс у війну. У цьому сенсі ми з українцями були однодумцями: ми були проти війни. Спільна позиція була пацифістською, іншої й бути не могло.