Олександр Ірванець: Про духовність і тілесність

Якось, на зорі високих технологій, для автоматичного перекладу вибрали фразу "The spirit is willing, but the flesh is weak" ("Дух сильний, але плоть слабка"). Електронно-обчислювальна машина (простенький предок нинішнього комп’ютера) зрозуміла слово "spirit", як спирт, і відповідно переклала: "Спирт міцний, а м'ясо зіпсувалось". Але навіть у цьому спотвореному перекладі дух переважає над плоттю. Адже спирт - це летюча рідина, яка легко переходить в газоподібний стан, у дух. А від слова "дух" походить іменник "духовність". Про яку хочеться порозмірковувати.

Колись, вже доволі давно, трапилося добиратися з Польщі в Україну приміським дизель-поїздом. Так-так, сьогоднішньому молодому читачеві нелегко в це повірити. Але існував такий потяг за маршрутом "Люблін-Ковель" у вже далекі 1990-ті роки минулого сторіччя. Ним користувались переважно заробітчани-українці, які вже тоді протоптали доріжку за Буг, а також дрібні торгівці з обох країн: у Ковелі можна було купити дешевого алкоголю та сигарет (як і сьогодні, власне кажучи), а в Любліні - джинсів, взуття чи екзотичних на той час кухонних приправ. Тож у сусідньому з моїм купе добиралися додому українці-заробітчани, будівельники чи робітники сільськогосподарських ферм, які у Польщі вже тоді заробляли втроє-вчетверо більше, ніж у рідному краї.

"Але у нас духовність!"

Заробітчани мали по кілька банок пива кожен і голосно ділилися побаченим у сусідній країні. Та генеральною темою їхньої розмови, звичайно, була різниця у рівні життя в Польщі й в Україні. "Іномарки у них, звісно ж, дешевші, і дороги кращі, й будинки більші… - Роздумливо сказав один із заробітчан-земляків. - У нас не так. Але у нас таки духовність!.."

"Цікаво, - подумалося мені в ту мить, - а що ж воно таке, ота "духовність" у їхньому розумінні?" Старенька бабця в селі, яка щодня б’є поклони у церкві, читаючи тропар? Чи іще щось таке ж, як і бабця, миле, немічне, упокорене життям? Щось таке ефемерне і безтілесне, таке, що не має матеріального вираження? Адже - "духовність"!

Слід зазначити, що ту свою бесіду про духовність мої попутники вели, присьорбуючи пиво "Tyskie" з алюмінієвих банок, які потім там-таки в купе і полишали, затягуючись сигаретами (в той час ще існували купе для курців на польській залізниці) й без комплексів спираючи свої потомлені ступні в не дуже чистому взутті на оббиті веселенькою тканиною вагонні крісла. Тоді й осінила мене крамольна думка про пов’язаність духовного з матеріальним.

Від духовності до добробуту

А може, духовність - це все ж таки щось інше, наприклад, постійне дотримання правил пристойності на людях, навіть між своїми, чемність, ввічливість, доброзичливість до інших людей, навіть незнайомих?! Оті самі польські "прошу-перепрошую", які чуєш на кожному кроці у Любліні й Варшаві, але вкрай рідко у Києві і Львові. Рефлекторна звичка посміхатись незнайомій людині, коли та до вас звертається. І ще - охайність, звичка до порядку: поприбирати за собою сміття, не викладати ноги на стіл (чи в даному випадку - на вагонні сидіння), не струшувати попіл з сигарети на підлогу, а таки дотягнутись до передбаченої попільнички під вікном? І тоді, при дотриманні цих нехитрих правил, поліпшаться наші дороги, прилавки крамниць заповняться добрими товарами, у продажу з’являться потримані недорогі іномарки, подвір’я наших будинків стануть чистішими, а самі будинки - більшими і багатшими?

Саме так - від духовності, через духовність лежить дорога до порядку й добробуту, до вищих заробітків у своїй власній країні, до гарного одягу і взуття замість турецьких шкіряних "косух", до підстрижених галявинок у парках і зручних, чистих паркових лавочок, у яких жодної виламаної дошки. До все зростаючого добробуту, до затишку й чистоти навіть у громадських місцях, часто й багато відвідуваних. Може таки духовність - у цьому? Хоча значно легше говорити про це поняття абстрактно, потягуючи пиво й ліниво огризаючись на зауваження провідника щодо забруднених сидінь у вагоні…

Проте, заглибившись у свої роздуми, я не одразу й помітив, що наш потяг прибув на кінцеву - станцію Ковель. За годину-півтори він мав рушати у зворотній бік, і на пероні вже чекала збуджена юрба мандрівників-комерціалів із захованими під одягом блоками сигарет та картатими торбами, повними електричних свердел та кавомолок. Мені треба було швиденько перебігти на вже внутрішній український дизель до Здолбунова. А мої попутники, позакидавши на плечі подорожні торби й мішки, подалися вокзальним тунелем у бік базару, де на них давно чекала утричі дешевша, ніж у Польщі, "палена" горілка та інші матеріальні атрибути нашого українського, сповненого духовності, щоденного побуту.