Париж через рік після нападу на Charlie Hebdo

Хоч велика хвиля солідарності з Charlie Hebdo вже в минулому, сатиричний журнал все ж таки знаходить свою аудиторію. "Нам потрібне право на блюзнірство, це те саме, що й інші права та свободи, - пристрасно заявляє Поль. - Його треба захищати". Дорогою на роботу він саме придбав в кіоску на площі Бастилії спеціальний номер журналу.

Надокучлива мряка хутко жене покупців газет далі й лише часом хтось купує сатиричний журнал. 30-річний Поль вважає себе палким шанувальником цього часопису, хоч через свою роботу в галузі консалтингу воліє залишитись неназваним. "Я регулярно купую журнал, мені подобається як вони розглядають міжнародні теми, так само як і те, як висвітлюють певні тенденції у французькому суспільстві", - каже Поль.

Голос проти політичної коректності

Charlie Hebdo знайшов рішучий модерний тон, вважає Поль. На його думку, журнал - це противага політичній коректності. Адже решта преси дуже прикута до політичних таборів та є надто конформістською й пливе за течією, каже він.

У річницю терактів спецномер часопису вийшов з редакційною статтею Лорана Суріссо, котрий після нападу обійняв посаду головного редактора видання. Його коментар є цілковитою протилежністю редакційним статтям в інших виданнях - він поляризує в усіх напрямках. Рісс - під таким псевдонімом друкується Суріссо -однаковою мірою атакує як ісламістів, так і прихильників інших релігій, котрі сподівались, що "Charlie Hebdo"врешті-решт припинить своє існування.

"Годі було уявити, щоб у Франції ХХІ століття релігія вбивала журналістів", - наголошує він. Але "двом маленьким бовдурам у куртках з каптурами" не вдасться знищити працю життя карикатуристів та авторів, заявляє Рісс, маючи на увазі терористів, що вчинили напад. Натомість він робить ставку на "переконання атеїстів та лаїцистів, які ще більше, ніж віруючі, здатні навіть зсунути гори з місця".

В інтерв'ю телеканалу BFMTV Суріссо виступив із захистом від нападів на титульну карикатуру номера. Критика надходить, приміром, з боку консервативного політика Алена Жюппе, який вважає "не смішним" зображання Бога як терориста. "А з чого такий лемент, адже таке ми завжди робили", - парирував критику шефредактор Суріссо. За його словами, в людей є право жити без Бога. Принаймні у Франції це - традиція з часів Вольтера.

Читач журналу Поль не без емоцій стверджує: "Головне - це свобода погодитися з думками видання, чи відкинути їх". Він сам також не з усім згоден, що публікує Charlie Hebdo, але карикатури та статті, на його погляд, завжди дають привід для дискусії.

На сторожі свободи у Франції

Цього тижня інші видання теж торкнулися теми свободи у французькому суспільстві. Скажімо, журнал Marianneнаписав на титульній сторінці: "Сміятися, глузувати, провокувати - це і є Франція". Так і повинно бути, вважає Луї, який під'їхав до кіоска на велосипеді. Він переконаний, що такі ідеали треба захищати. Луї купує сатиричне видання лише двічі-тричі на рік, але в річницю терактів для нього було особливо важливим продемонструвати свою солідарність з виданням. Луї почувається більш пов'язаним з минулим видання: "Кабу, Шарб та Волінскі - вони були карикатуристами нашої молодості". На його погляд, до рівня цієї плеяди ще ніхто з нових не доріс.

Ця традиція, а також серйозна загроза, що зберігається досі виявилися проблемними для Charlie Hebdo. Не так просто залучати нові таланти. А дехто з тих, хто пережив теракт, як-то карикатурист Рональд Лузьєр, під тягарем пережитого залишили видання.

Вдруге вони вдарили по Франції

Кварталові за площею Бастилії тим часом дошкуляє той факт, що його тепер пов'язують не лише з терактом на Charlie Hebdo. Продавець преси Ахмед, який сидить у своєму кіоску, вважає, що на настрій населення гнітюче вплинула друга хвиля терактів на концертний зал Bataclan та низку ресторанів. "На Різдво та Новий рік тут було напівпорожньо", - каже він, вказуючи на поблизькі бістро.

Люди стривожені, число туристів різко скоротилось, він вже майже не продає квитки на автобусні екскурсії по місту. "Першого разу вони вдарили по журналістах, і ми всі продемонстрували нашу солідарність", - каже один з місцевих мешканців. Другого разу вони вдарили по молоді усієї Франції, тож зараз, за його словами, усіх стосується питання протидії таким актам насильства.

Цього ранку Ахмед, мабуть, кожні десять хвилин продає по одному екземплярові Charlie. "Не зрівняти з торішніми продажами. Тоді люди стояли аж до входу в метро, аби придбати перший випуск, що вийшов після терактів", - каже продавець. За його словами, сьогодні в нього стільки журналів, що вистачило б на всіх покупців, хоч цікавитись стали значно менше.

До роковин трагедії надрукували мільйон екземплярів, які, швидше за все, знайдуть своїх покупців, але сенсаційного успіху не вийшло. Зазвичай Ахмед продає 25 екземплярів Charlie Hebdo. "У них наклад друкованого видання складає близько 100 тисяч примірників, крім того, ще є близько 200 тисяч передплатників. Тож їм зараз живеться справді непогано", - каже Ахмед. Спостерігачі та медійні експерти навіть припускають, що сатиричний журнал став найбагатшим виданням на ринку, що також призвело до суперечок у самій редакції.

Щоразу новий привід посміятися

"Вшанувань! Аж до розпачу!", - написано на титульній сторінці номера власне відомішого сатиричного видання Canard enchainé, що теж вийшов з нагоди річниці нападів на Charlie. Тож колеги любляче поглузували з хвилі офіційних винагород та титулів, що посипалися на мертвих і живих членів редакції Charlie Hebdo. Такий затятий упертюх з анархічними схильностями як загиблий карикатурист Кабу тепер навіть здобув відзнаку від Єлисейського палацу! Його вшанувала армія, а в неділю його оспівував популярний співак та актор Джонні Голлідей, який сам належить до правого табору!

Це в очах колег і виглядає як реальна сатира, химерність якої годі було вигадати навіть Charlie Hebdo. І той факт, що на меморіальній табличці, яку президент Олланд розпорядився почепити на початку тижня вшанування жертв торішньої трагедії, прізвище вбитого карикатуриста Волінські було написано неправильно, лише довершив картину. "Двійка за правопис", - ущипнули журналісти президентський палац. Адже сатира всюди, особливо тоді, коли держава намагається винагородити своїх найзапекліших критиків.