Переклад у Львові: молодий, але амбітний

«Жила-була собі Галичина» - під такою назвою нині започатковано проект за підтримки Австрійської служби академічного обміну. 12 студентів пліч-о-пліч з викладачами та «акулами» перекладознавства – Тарасом та Юрком Прохаськами, Петром Рихлом та Наталкою Іваничук перекладають твори австрійської Галичини, зокрема ще неперекладені тексти Івана Франка, Богдана Лепкого, Осипа Маковея, Леопольда фон Захер-Мазоха. У такий спосіб тут поєднують теорію з практикою. Організатори проекту обіцяють, що в результаті співпраці світ побачить двомовна збірка творів.

А вже під час цьогорічного традиційного Львівського форуму видавців, що стартує 14 вересня, вперше відбудеться Фестиваль перекладачів, у якому візьмуть участь і майбутні фахівці. До того ж, вони працюватимуть пліч-о-пліч з авторами з Німеччини, Швейцарії та Австрії, які також запрошені на Львівський книжковий форум.

Аби студенти не «втікали» за кордон…

Кафедра міжкультурної комунікації та перекладу Львівського Національного університету ім. Івана Франка (ЛНУ) нараховує всього три роки. Базою для її створення слугувала кафедра німецької філології, котра відома своїми багаторічними традиціями. Її безперечною перевагою на фоні засилля перекладацьких «альма-матер» в Україні є Асоціація українських германістів, до якої входять досвідчені філологи, викладачі та перекладачі. Саме співпраця з нею допомагає налагоджувати контакти академічній спільноті.

Засновники кафедри взяли за мету зосередитися, перш за все, не на художній та технічній, а саме на культорологічній складовій перекладознавства. А це вже більше, ніж просто переклад. Очільниця молодої кафедри, доктор філологічних наук Алла Паславська розповідає: «Нашим студентам викладають випускники Львівської школи германістики – кандидати філологічних наук Володимир Сулим та Тетяна Ляшенко. А молоді фахівці кафедри пишуть дисертації як в Україні, так і в Австрії та Німеччині. Вибудовують власні традиції школи перекладу».

Утім, студенти мають навіть більше шансів отримати досвід перекладацької праці за кордоном – такі можливості надають Німецька та Австрійська академічні служби наукового обміну, фонд Ганса Зайделя, програми стажувань в іноземних університетах. Проте у зв’язку з відтоком кадрів сьогодні важливим завданням є створення сприятливих умов для навчання майбутніх перекладачів саме на батьківщині. Це і намагаються робити у Львові.

Не кількістю, а якістю

На думку пані Паславської, наявної нині кількості кафедр німецького перекладу країна просто не потребує. Насправді видатних перекладацьких шкіл в Україні усього декілька. Серед педагогів, котрих по праву можна вважати метрами, називає, зокрема, Роксолану Зорівчак, котра опікується українським перекладознавством у Львівському університеті, та Тараса Кияка, який викладає науково-технічний переклад у Київському університеті.

Олена Ширяєва три роки вивчає перекладацьку справу – вона одна із 12 студентів, які стануть першими випускниками молодої кафедри. Перекладачка-початківець стверджує, що не шкодує про свій вибір на користь тлумача: «Освіта перекладача дуже відрізняється від освіти викладача. Крім того, для нас буде доступна більша перспектива. Мій вибір сприяє і саморозвитку. Я дуже люблю подорожувати, спілкуюся з людьми і водночас допомагаю їм комунікувати».

Цікавитися Німеччиною студентка почала ще у школі, де поглиблено вивчала німецьку. «Я завжди захоплювалася культурою, літературою Німеччини, Австрії. У нас із ними спільна історія, і це також відіграло чималу роль». А минулого року разом із одногрупниками вони отримали колективну стипендію від Німецької служби академічного обміну. Це дало змогу відвідати чотири університети Німеччини і поспілкуватися про переклад із німецькими фахівцями.

Плідна самостійна робота

Олена розуміє, що трирічний вік – це небагато. Навчати німецькому перекладознавству у Львові почали значно пізніше, ніж у всій Україні. Але з новими викладачами і предметами, які постійно додаються до курсу, навчатимуть ґрунтовніше і цікавіше. «Важливо, що в нас викладають носії мови – німці та австрійці. Ми починаємо розуміти мову і переклад, наприклад, у рамках курсу теорія і практика перекладу. Але все ж хотілося б практикуватися більше, тому ми хапаємося за усі можливості, які нам надаються: конференції, куди нас запрошують, семінари, читаємо літературу».

Звичайно, у кожного студента є свої авторитетні перекладачі. Для Олени – це Христина Назаркевич, за книгою якої вона навчається, Юрко Прохасько, який протягом семестру ділився перекладацьким досвідом. «Коли тет-а-тет спілкуєшся з перекладачами, і вони видають свої маленькі секрети, це зовсім інший спосіб навчання», - розповідає студентка. Так Олена познайомилася із Олексою Логвиненком, який працював із творчістю Ґюнтера Ґрасса, Корнелії Функе, Генріха Бьолля та інших відомих письменників. Досвід перекладача вона використала для написання наукової роботи, проте спілкування із ним продовжує і досі.

Автори: Христина Бондарєва, Яна Сасіна
Редактор: Христина Ніколайчук