Переселенці у Святогірську: Хіба це життя?

Оточений лісами, розташований на півночі Донецької області тихий курортний Святогірськ - таке собі "містечко-санаторій". Однак у 2014-му на мапі війни в Україні воно географічно стало прифронтовим, а фактично - містом переселенців. За офіційними даними, на близько чотири тисячі сімсот місцевих зараз у Святогірську зареєстровано 5568 внутрішньо переміщених осіб з Донбасу. Реальна кількість переселенців, за даними різних джерел, сягає восьми тисяч. У затишному курортному містечку, звиклому до сезонного життя і туристів, умов для повноцінного життя такої кількості людей немає.

Самоорганізована громада

На центральних вулицях Святогірська - охайні бази відпочинку, подалі від дороги - здебільшого покинуті території. В одному з вузеньких провулків, радше схожому на широку пішохідну доріжку, глибоко в лісі розташована база з романтичною назвою "Троянда". На невеличкому дитячому майданчику у дворі граються діти років семи - десяти, на лавках мами насолоджуються цілющим повітрям Святогірська. Дехто згадує минуле життя у рідних Донецьку, Горлівці, Авдіївці, Єнакієвому, Ясинуватій - і одразу сльози навертаються на очі. Чоловіки біля корпусу обговорюють нагальні потреби громади. Складається враження, що наче все добре, але повноцінного життя у цих людей немає.

Андрій - уповноважений з питань переселенців від колективу - організовує роботу, вирішує "внутрішні" та "зовнішні" питання громади переселенців на базі. Сам із Горлівки, приїхав сюди в липні минулого року: "У мене син, дружина і мама стара - я прийняв рішення вивести їх на спокійну територію. Святогірськ - це територія Червоного Хреста: коли навіть почали бомбити Слов'янськ, тут було тихо".

Разом з Андрієм зараз у "Троянді" живуть 27 дітей і 107 дорослих. Приїхали у 2014-му, як і більшість людей із зони АТО, думали - на пару тижнів перечекати війну в рідному місті. До приїзду переселенців база була законсервована вже кілька років. "Коли ми приїхали, будинок був майже непридатним для проживання, - згадує Андрій. - Не було сантехніки, каналізація не працювала, зношені електричні кабелі, вікна старі. Але всі люди, які приїжджали до нас із зони АТО, приїжджали із промислових районів - працьовиті. Ми підключили волонтерів, спонсорів, міжнародні організації - і поступово налагодили життя".

Помітно, що "трояндівці" намагаються жити як цілісний колектив: чітко розподіляють обов’язки, тримають у порядку своє житло, регулярно проводять збори громади, на яких спільно вирішують проблеми. "Для того, щоб тут вижити, ми мали організуватися, - каже Андрій. - У нас є секретар, який веде всю нашу документацію, бухгалтер, чергові по їдальні, відповідальні за території, чергові по корпусах та поверхах, відповідальні за прання".

Реалії життя

Настю можна назвати представницею організації матерів "Троянди". У серпні минулого року вона приїхала в Святогірськ з чотирирічною донькою та чоловіком. Повертатися їй нікуди: у рідному Єнакієвому робочих місць немає, та й взагалі поки ще неспокійно - з маленькою дитиною їхати не варто. Утім, у Святогірську для неї, як і для інших, життя теж не солодке. "Я отримую 884 гривні на доньку, бо оформила документи на догляд за своєю дитиною до шести років, - пояснює Настя. - А мамам, у яких діти старші за 8 років, держава нічого не дає. Працездатним людям, моєму чоловіку, наприклад, так само жодної фінансової допомоги не передбачено. Вважають, що за цей час він мав би знайти роботу".

Роботу в Святорігську зараз знайти складно навіть місцевим, а про переселенців - і говорити годі. Працювали тут переважно в туризмі, якого в місті більше немає. Андрій розповідає, що "трояндівці" реєструвалися в центрі зайнятості в Слов'янську, але "максимально, що можна заробити в Слов'янську, це до двох тисяч гривень на місяць. Враховуючи, що проїзд туди і назад коштуватиме шістдесят гривень - це зовсім невигідно".

У дитячих садочках місць немає, тому малих розважають і розвивають батьки власними силами на базі. У школу цього року влаштували всіх . "Було, звісно, важко зібрати дитину до школи - купити канцелярію та рюкзак. Це вдарило мамам по кишені", - каже Настя. Школа в Святогірську розташована десь кілометрів за п’ять: пішки треба йти з годину. Діти ходять.

Проблеми у "трояндівців" і з харчуванням. Раніше вони отримували продуктові набори від різних організації, і кухарі готували для всіх мешканців обід та вечерю. Зараз - тільки обід. "З продуктами складно, - скаржиться Настя. - Допомагає переважно лавра (Святогірська лавра - Ред.) овочами, іноді дають макарони, каші. Наших запасів вистачить хіба що на місяць".

Право на житло

Попри всі складнощі, "трояндівці" залишаються на базі. Тримаються за житло, але і його вже відбирають. На початку вересня на дошці оголошень на території "Троянди" з'явилось повідомлення, що упродовж двох місяців мешканці бази мають залишити територію: "Троянда" продається.

Людей готові залишити на базі за умови, що борги бази за комунальні послуги погасять. "Більше половини боргу було ще до нашого приїзду, - переконує Настя. На базу нарахували 700 тисяч гривень боргу. За рік життя неможливо накопичити таку суму. Особливо враховуючи те, що з січня 2015 року ми сплачуємо за житло 217 гривень з людини на місяць. Навіть за немовлят сплачуємо".

Минулого року, коли під час бомбувань Слов'янська у Святогірськ масово почали приїжджати переселенці, на прохання міськвиконкому базу відкрили для безоплатного проживання внутрішньо переміщених осіб. Із оплатою, яку ввели в січні, переселенці змирились, а із тим, що у них несподівано забирають житло, де вони власними силами відремонтували все - від каналізації до вікон, - ні. "Люди, які перебувають на базі, дуже багато сил в неї вклали. Ми привели її в жилий стан, прекрасний стан. Зараз тут можна жити в нормальних умовах", - емоційно пояснює Андрій.

"Трояндівці" написали колективний лист у різні інстанції, "щоб вони зрозуміли нашу ситуацію і дозволили жити тут переселенцям до літа наступного року, - каже Андрій. - Нам обіцяють допомогти, але поки результату немає".

Намагання DW отримати пояснення від міськвиконкому, який забезпечує переселенців житлом, щодо подальшої долі мешканців бази "Троянда", поки теж не увінчалися успіхом.