Боротьба з плагіатом

Вечорами чат проекту борців із плагіатом «VroniPlag Wiki» переповнений. О шостій вечора перший користувач з’являється перед монітором, тоді як о 10-й вечора більшість із них вже присутні онлайн. Вони шукають плагіат у докторських роботах. Ніч за ніччю, абсолютно добровільно та без жодної винагороди. Кількість активних користувачів інтернет-платформи змінюється. Хоча може видаватись, що помилки в дисертаціях відомих людей вишукує лише з півдесятка людей, насправді цим займається цілий натовп.

На даний час плагіат було знайдено в роботах восьми політиків та науковців. Найвідоміший випадок стався з колишнім міністром оборони Карлом Теодором цу Ґуттенберґом, який на початку 2011 року був змушений піти у відставку, а його докторський ступінь було скасовано через те, що він скопіював великі частини дисертації, не позначивши їх як цитати.

А тепер навіть міністр освіти

Шукачі плагіату також вирішили придивитись до роботи міністра освіти Аннетте Шаван, і були праві: в її дисертації виявились помилки із цитуванням, розбіжності було віднайдено в близько 10% тексту. "VroniPlag" вважають, що це було надто малозначимим, аби здійняти велику хвилю. А тому було вирішено більше цим не займатись. Однак із цим погодились не всі. Один із активістів провів голосування серед колег та все ж опублікував результати дослідження на початку травня 2012 року в своєму блозі «Schavanplag» («Плагіат Шаван»). Він хотів «не складати це в стіл», розповів він в інтерв’ю Spiegel Online.

Окрім «VroniPlag Wiki» існують і інші блоги та платформи, які прискіпливо досліджують докторські роботи вчених та політиків. Вони пропонують графіки, що дають хороше уявлення про порушення в дисертаціях. Дослідники плагіату створили спеціальний «штрих-код», за допомогою якого можна побачити, на яких сторінках роботи є неточності в цитуванні. Червоний та чорний свідчать про плагіат. Білий – його відсутність. У схемі Шаван із «SchavanPlag» переважають білі кольори із деякими вкрапленнями червоного чи чорного. Проте: «Зразок дозволяє побачити, що автор часто робить вигляд, ніби вона використовує першоджерела, тоді як насправді вона переписує їх із простіших варіацій з другорядної літератури», - розповідає анонімний блогер з «SchavanPlag».

Умисел чи необережність?

У дискусіях блогерів постійно виникає питання: «Де постають межі переписування?». «Чітко визначити це не можна», - каже Штефан Вебер. Він є експертом із наукових текстів та займається пошуком плагіату на професійному рівні. Те, що справа Шаван не досягла рівня Ґуттенберґа, не викликає в нього питань. Тим не менш, він оцінює її достатньо суворо: «За сьогоднішніми стандартами це вважається плагіатом. За це потрібно позбавляти докторського звання».

Суворі слова. Адже роботу було написано 32 роки тому, а тепер міністр освіти в найгіршому випадку може втратити не лише наукове звання, але й посаду. «Це трохи несправедливо, - визнає Вебер, - але в етичному плані застосовуються більш жорсткі стандарти. Це трапилось із нею не лише як з політиком, але й як із науковцем. Я очікую від неї, що вона коректно виконує свої обов’язки».

Раніше картотеки, тепер Google та Wikipedia

Постає питання, чи не існувало 32 роки тому інших стандартів – тоді, коли роботи писались вручну за допомогою картотек, коли немарковані цитати швидше "пролітали", адже не були визначені як такі.

«Я б сказав, все зовсім навпаки. Тоді Copy & Paste не використовувався. Насправді, нині значно легше працювати недбало», - переконаний професор Ґерхард Даннеманн, що є головою Британського центру в Берліні, а також одним із шукачів плагіату з «VroniPlag». Він навчався в той же час, що й Аннетт Шаван, і міг особисто переконатись, що студентів виганяли за списування на семінарах. Нині студентів значно легше впіймати на шахрайстві – зрештою, багато робіт викладено в інтернеті. Професор Даннеманн також упіймав багатьох студентів та вживає превентивні й покаральні заходи проти цього.

Багато інших шукачів плагіату також мають персональний досвід у цій сфері, за яким стоїть багатогодинна праця. Штефан Вебер почав займатись цією роботою після того, як кілька років тому він виявив, що один теолог із Тюбінґена переписав половину його дисертації до своєї докторської роботи. Інші учасники «VroniPlag» лише після справи Ґуттенберга зрозуміли, що копіювання часто вважається нормальним при написанні дисертацій. У цьому контексті варто згадати про справу двох студентів, які здали ідентичні докторські дисертації із різними титульними сторінками, що не було виявлено в університеті.

Бунт анонімів

Та повстання відбувається зі збереженням секретності, у анонімності мережі. Лише деякі користувачі відомі під своїми справжніми іменами. Випади проти колег не схвалюються. Ті з шукачів плагіату, хто хоче збудувати наукову кар'єру, радше лишаються невпізнаними. «Річ не в нас, а в цій справі», - пояснює причину такої сором`язливості користувачка WiseWoman. Поки університети не почнуть самостійно щось робити проти плагіату, більшість із шукачів воліли б лишитись анонімними. Тому WiseWoman, яку в справжньому житті звати Дебора Вебер-Вульфф, вимагає координаційної роботи від університетів.

Штефан Вебер також вважає, що створення центральної контролюючої установи для наукових робіт було б вдалим способом для запобігання плагіату. Та він не вірить, що цього можна досягнути досить простим чином. Адже університети не стали проводити добровільну самоперевірку. Це завдає удару по підвалинах університетів. «Справжня цифра є величезною. Університети не хочуть нічого з цим робити», - вважає він. Ефективність брейнстормінгу цифрової спільноти, на думку Вебера, також знаходиться під загрозою. Інтерес до плагіату виникає лише тоді, коли про якийсь із відомих випадків пишуть у засобах масової інформації. Втім, його письмовий стіл прогинається під вагою наукових робіт. Навіть без міністра освіти Шаван.