«Тюрма номер один»

Нещодавно на каналі ТВі вийшов фільм-розслідування «Лук'янівка. Тюрма №1» про умови перебування ув’язнених в Лук'янівському слідчому ізоляторі в Києві. У документальній стрічці журналіст Костянтин Усов показує побут в’язнів найвідомішого київського СІЗО в усіх деталях. Вкриті небезпечним грибком стіни, зіпсована їжа, недбале ставлення лікарів – це умови щоденного життя людей, вину більшості з яких ще навіть не доведено судом. Покращити свої умови можна лише одним шляхом – нелегальним. За хабар у 400 гривень в’язням можуть пронести телефон, за 300 доларів – привести в камеру представниць секс-бізнесу, за значно більші суми – перевести до кращого приміщення.

Відео викликало неабиякий ажіотаж серед глядачів: вже впродовж кількох днів на сайті YouTube його передивились більше 100 тисяч людей. Аудиторія одразу ж поділилась на палких прихильників та не менш затятих противників фільму. Якщо одні кажуть, що демонстрація справжніх умов СІЗО допоможе змінити систему, інші заперечують - мовляв, після виходу розслідування становище ув’язнених різко погіршиться. Київська прокуратура одразу ж пообіцяла перевірити факти, наведені в розслідуванні. Однак ця перевірка може бути направлена й проти самого журналіста. Так, в понеділок опозиційний депутат Юрій Стець заявив, що йому відомо про плани прокуратури міста Києва відкрити кримінальну справу проти автора фільму. Водночас у прокуратурі цю інформацію спростували.

Сам Костянтин Усов розповів Deutsche Welle, що після виходу в ефір розслідування керівництво СІЗО викликало до себе низку в’язнів, які були знайомі з журналістом. «Вони обіцяли цим людям неймовірне покращення умов в обмін на будь-яку інформацію про те, з ким я спілкуюсь, хто мої джерела і що я знаю», - зазначає репортер. Водночас він підкреслює, що більше переживає не за себе, а за людей, які надавали йому інформацію з-за ґрат та які досі знаходяться в СІЗО. «Себе я можу принаймні спробувати захистити, а в тих, хто лишається всередині слідчого ізолятора, шансу захистити себе просто немає», - вважає Усов.

Як побудувати агентурну мережу в ізоляторі

Лук'янівський ізолятор було обрано об’єктом дослідження не випадково. За словами Усова, цей ізолятор постійно «спливає» в інформаційному просторі як заклад, де відбуваються протизаконні речі. Окрім того, із 2010-го року він став відомим на весь світ як місце, де утримувались колишні урядовці, зокрема, Юлія Тимошенко і Юрій Луценко.

Розслідування проводилось півроку. Перед встановленням контакту з кимось із в’язнів проводилась тривала дослідницька робота, адже журналіст мав дізнатись, із ким він має справу. «Я знав все про кожного з тих, із ким розмовляв: їх сімейний та майновий стан, стан здоров’я, їх історію: як вони потрапили до слідчого ізолятора та в якому статусі перебувають. Більше того, я спілкувався лише з тими, хто не є засудженим і хто взятий під варту, на мою думку, необґрунтовано», - розповідає Костянтин Усов.

Саме встановлення довіри із ув’язненими було одним з найскладніших елементів розслідування. За словами журналіста, він підтримує контакт приблизно з сотнею людей, що знаходяться в СІЗО. При цьому співпрацювати з ним погоджувалась лише одна людина з 10-15, до яких він звертався за допомогою. «Переконати когось, що потрібно повстати і піти проти системи, наважитись знімати протизаконня на відео і передавати ці файли на волю – ще складніше. Адже людина, яка перебуває в Лук’янівці, знаходиться під абсолютною владою офіцерів та наглядачів. У кожній камері є люди, які співпрацюють з адміністрацією СІЗО та доповідають, що відбувається. Крім того, в кожній камері знаходяться люди, які представляють професійний кримінальний світ. А він також зацікавлений у тому, щоб у СІЗО все було спокійно та стабільно», - розповідає про можливі перепони в роботі Усов.

Чи варто чекати змін?

Незважаючи на обіцянки прокуратури провести власне розслідування стосовно умов в київському СІЗО, Костянтин Усов вважає, що очікувати на радикальні зміни не варто. «Я не знаю, чи могли вони (прокуратура Києва – Deutsche Welle) не знати про те, що ми показали. Їм прекрасно все було відомо, просто їм байдуже», - наголошує він.

Аналогічної думки дотримується й координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман. «Я знаю, що зараз прокуратура буде проводити розслідування, яке спрямоване насамперед на те, щоби з’ясувати, як журналіст міг про це дізнатися, а не на те, чи така інформація відповідає дійсності. Прокуратура прекрасно знає, що це все правда, оскільки прокурори фактично щодня бувають в пенітенціарних установах і стикаються з цими явищами, бачать цю реальність на власні очі. Вони отримують десятки скарг від людей, що там перебувають. Просто ніколи на них не реагували», - вважає правозахисник.

На думку Гройсмана, в цій ситуації важливим є громадський контроль за подіями, що відбуватимуться навколо ситуації в СІЗО. Це може бути як парламентське розслідування, так і створення спільної комісії з представників Генпрокуратури, Верховної Ради, омбудсмена та Міністерства охорони здоров’я. Правозахисник вважає, що така комісія повинна прийняти рішення, чи може взагалі функціонувати Лук'янівський слідчий ізолятор. «Якщо його треба закривати, то його треба негайно закрити. Якщо треба закривати якусь його частину, це треба робити. В принципі, це СІЗО треба закривати та будувати новий слідчий ізолятор за новими стандартами за межами Києва. Я розумію, що це дорого та важко, але це не питання прав людини, це питання обов’язку держави», - наголошує Гройсман. Інший важливий крок, на думку правозахисника, – це демонстрація стрічки європейським глядачам. «Я переконаний, що варто робити переклад цього фільму. Ми будемо допомагати це робити, і цей фільм буде показано кількома мовами найближчим часом», - обіцяє він.

Але міжнародні правозахисники поки не поспішають вимагати від українського уряду розслідувань чи покращення умов тримання людей. Дослідниця Amnesty International Геза Макґілл (Heather McGill) на прохання Deutsche Welle переглянула «Тюрму №1». Вона зазначає: факти, показані в стрічці, вже давно привертали увагу Amnesty International. «Людям дуже легко потрапити до СІЗО, адже українські судді часто використовують саме цей запобіжний захід, нехтуючи іншими – приміром, такими, як підписка про невиїзд. І це було першою проблемою, піднятою в фільмі», - зазначає дослідниця. Інший важливий аспект фільму – це це смерть людей, що перебувають під вартою. «Розслідування таких смертей не було достатньо оперативним, щоб встановити точну причину смерті. Це є проблемою, що такі розслідування не здійснюються адекватно, і родичі губляться в здогадах, що ж справді було причиною смерті», - вважає Маꥳлл.

Водночас правозахисниця говорить, що поки основна увага Amnesty International спрямована на умови утримання людей в міліцейських відділках. «Якщо в майбутньому ми вирішимо проаналізувати те, що відбувається на наступному рівні, в СІЗО, ми можемо це зробити (проводити публічну кампанію стосовно умов утримання людей чи звертатись до органів влади – Deutsche Welle). Але нині ми сконцентровані на тюрмах та окремих випадках, коли люди піддавались тортурам», - зазначає Геза Маꥳлл.