Залишені напризволяще

Харків’янка Ірина нещодавно поховала свою сестру, яка померла від онкологічного захворювання. Боротьбу за життя сестри жінка називає «справжньою війною з місцевою медициною». Ірина розповіла, як вони шукали справді компетентних медиків, як робили безкінечні аналізи та томограми, як «вибивали» проведення пільгової хіміотерапії, як врешті-решт зіштовхнулися з найжахливішим - відсутністю знеболювальних в достатній кількості.

«Дорогі знеболювальні пластирі ми тоді вже не могли собі дозволити, - згадує Ірина в розмові з Deutsche Welle. - А з того, що прописали, допомагав тільки морфін». За словами жінки, видавали лише по дві ампули й то не завжди. «Ми вмовляли лікаря, сварилися з ним, щоб виписали більше. Але він погодився лише тоді, коли сестра вже помирала», - каже Ірина.

Ситуація, яку змалювала Ірина, не є винятком. Правозахисники вже давно б'ють на сполох. В останньому звіті про дотримання прав паліативних пацієнтів «Ми маємо право жити без болю» громадські організації вкотре звернули увагу на необхідність «термінового вжиття заходів». Дослідження провели за підтримки міжнародного фонду «Відродження».

Гіркі наслідки недосконалого законодавства

За словами Ірини, навіть швидка не робила смертельно хворій знеболювальні уколи морфіну. Як пояснив у розмові з Deutsche Welle фельдшер харківської служби Віталій Білоус, не всі бригади швидкої допомоги мають відповідні препарати, а якщо і мають, то виконують негласне розпорядження «щодо обмеження застосування». «Взагалі, за таких хворих мають відповідати поліклініки, не ми. Чому так? Тому що система охорони здоров’я працює не на повну силу. А що ми робимо? Колемо анальгін!» - каже Білоус.

Морфін в ампулах і пігулках є препаратом, що рекомендований Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), як ефективний для більшості пацієнтів із сильним болем, і таким, що можна застосовувати кожні чотири години. Проте, за словами директора громадської організації «Інститут правових досліджень та стратегій» Андрія Роханського, ця рекомендація в Україні в кращому випадку виконується в лікарнях, та хоспісах. Згідно з наказами та протоколами міністерства охорони здоров’я, хворим, які виписані та лікуються вдома, розраховувати на наркотичне знеболювальне можна тільки після доволі складної та тривалої процедури узгодження з медичними комісіями.

Оскільки морфін є препаратом «суворої звітності», його немає у вільному продажу. Він призначається лікарем поліклініки, не видається на руки пацієнтові. І колоти його може тільки медсестра, яка має спеціально приходити до пацієнта. «В більшості випадків лікарі поліклінік призначають дві ампули на добу. За інструкціями більше вони не можуть»,- каже Роханський.

Треба відмовитися від «наркофобії»

Подібна «сувора звітність» щодо наркотичних препаратів в Україні запроваджена для того, аби унеможливити нелегальне розповсюдження наркотиків. Це одне з міжнародних зобов’язань України. Проте, згідно з іншими міжнародними конвенціями, Україна також зобов’язалася забезпечити невиліковно хворим пацієнтам гідне життя, створивши спеціальну службу паліативної допомоги. А те, що хворі позбавлені такої опіки й вимушені страждати в останні свої дні «через чинне законодавство», на думку правозахисника Роханського, є порушенням прав людини.

«Уряд України має відмовитися від «наркофобії», переглянути, як мінімум, протоколи та накази міністерства охорони здоров’я «на користь хворих», створити службу паліативної допомоги», - вимагає голова «Інституту правових досліджень та стратегій» і додає, що «таку боротьбу» з урядом правозахисники ведуть вже три роки.