Інтерв'ю

DW: Пане Грімссон, Кілька років тому Ісландія була з економічного погляду в поганій формі, в якомусь сенсі навіть гірше за Грецію. Зараз в країни справи значно кращі. Як вдалася цього досягти?

Олафур Грімссон: Є дві головні причини того, що ми знову на шляху одужання, зі зростанням економіки та відносно низьким безробіттям. По-перше, ми рано помітили, що це була не лише фінансова або економічна криза. Це була глибока політична, соціальна криза, навіть криза правничої сфери. Тому ми почали реформи в усіх цих галузях. Ми хотіли забезпечити справедливість, змінити механізми ухвалення рішень. Натомість у багатьох інших частинах Європи на кризу дивляться як на економічну та фінансову проблему. Друга головна причина - ми не стали використовувати традиційних, західних рецептів поводження з такою економічною кризою.

Ви, наприклад, не рятували банки.

Так, ми дозволили банкам збанкрутитися. Я часто себе запитував: чому ми робимо так, наче банки є якимись святинями сучасної економіки? Що відрізняє банки від фірм інших галузей, наприклад телекомунікацій чи транспорту? Це приватні фірми, і якщо вони роблять помилки, то повинні мати змогу ставати банкрутами. Інакше банкіри отримують сигнал, що вони можуть йти на будь-які великі ризики. Якщо буде успіх - їхні зусилля казково винагородяться, якщо зазнають фіаско - платники податків оплатять рахунок.

Крім того, ми запровадил контроль за обігом капіталу. І оскільки ми хотіли захистити свою соціальну систему, ми не запровадили усіх цих ощадних заходів, до яких зобов'язують зараз окремі країни Європи.

Три-чотири роки тому нашу політику гостро критикували, більшість європейських авторитетів з галузі політики та економіки були проти. Але результатом є те, що економіка в Ісландії одужала швидше, ніж у будь-якій інші кризовій країні в Європі.

Однак Ісландія - це окремий випадок. Ця країна дуже маленька і може сама визначати свою валютну політику, оскільки не є членом єврозони.

Звичайно, нам дуже допомогло те, що ми могли знецінити свою валюту крону. Це було важливо. Але інші пункти із цим не пов'язані. Захист системи добробуту, участь громадян у соціальних і політичних реформах, можливість банкрутства банків - все це ми могли б зробити і якби були членом єврозони.

Чи варто німецькому канцлеру Меркель, директору МВФ Лагард та усім іншим кризовим менеджерам брати приклад з Ісландії?

Досвід Ісландії міг би й справді бути дзвіночком для інших, аби переосмислити свої рішення та усталені уроки останніх 30 років. Реакція Міжнародного валютного фонду є дуже цікавою. Півтора роки тому завершилась кризова програма МВФ для Ісландії. На прощальній конференції високопоставлені представники МВФ зізнались, що досвід в Ісландії їх багато чому навчив.

Вони сказали, що рекомендації, які зазвичай у таких кризах робить МВФ, тепер будуть переосмислюватися. У промовах Крістіан Лагард я чую, що вона має дещо інший погляд, ніж інші політичні діячі в Європі.

Ви вважаєте, що точка зору німецького канцлера Анґели Меркель так само зазнала змін?

У принципі я не даю коментарів щодо політики інших країн - вже з тієї причини, що наслухався коментарів про власну країну, які не обов'язково демонстрували наявність знань. Я можу лише поділитися ісландським досвідом, розказати про наші труднощі, кроки з їхнього розв'язання, одужання. Інші мусять вирішувати, чи варто їм скористатись цим досвідом. Маленькі розміри Ісландії не відіграють при цьому жодної ролі, це високорозвинена західна країна з сучасними демократією та економікою. Ось чому варто сьогоднішню антикризову політику, що спричиняє стільки проблем у Європі, на цьому тлі переглянути.

Отже, що сталось з ісландськими банками?

Вони допустились помилок і збанкрутилися. В цьому немає нічого незвичайного, і це постійно трапляється з нормальними підприємствами. Ми створили потім нові банки, щоб забезпечувати ісландську економіку. Я ніколи не розумів, чому банки в сучасній, глобалізованій економіці повинні мати якийсь особливий статус.

Чи приєднається Ісландія до Європейського Союзу та єврозони?

Дискусія навколо цих питань точиться в моій країні давно, і зазвичай переважна більшість була проти. Коли наші банки збанкрутували, ми якийсь час думали, що як члену єврозони проблеми було б подолати легше. Сьогодні, майже чотири роки потому, ми знаємо, що це не так.

Давайте подивимось уважно на північну Європу: Гренландія, Ісландія, Великобританія, Норвегія, Данія та Швеція - жодна з цих країн не запровадила євро. Більшість країн на півночі пішла іншим шляхом, і їм при цьому йдеться краще.