Мужність чи втеча?

Відставка Папи - революційний крок, який змінить розстановку сил у церкві, прогнозує італійська газета La Repubblica: "Досі всередині церкви та релігійної спільноти Папу римського розглядали як намісника Христа на землі. Це означає в дусі Першого ватиканського собору 1870 року, що його слова як слова "Вчителя усіх християн" у питаннях віри та моралі є безпомилковими. Ця безпомилковість ще й досі перешкоджає примиренню між католиками й протестантами, так само, як і між католиками та православними. (...) Відставка Бенедикта XVI знімає цю перешкоду. Наслідки цієї секуляризації вплинуть і на розподіл сил в самій церкві. Паралельно з обмеженням ролі Папи зростатиме влада священних соборів та синодів, тобто - єпископських зборів."

Паризька газета Le Figaro "знімає капелюха" перед Папою: "Бенедикт XVI, консерватор, обраний 2005 року у віці 78 років, скористався процедурою, до якої ще ніколи не вдавались у наші часи. Він добровільно відмовляється від Святого Престолу. Це рішення відкриває досі незвідану добу в історії сучасної католицької церкви. Наступний конклав відбуватиметься за живого Папи римського."

Литовська консервативна газета Lietuvos Zinios ділиться власними враженнями: "Новина була наче грім серед ясного неба. З іншого боку, її варто було очікувати. Оскільки кардинал Йозеф Ратцінґер радив своєму важкохворому попередникові Івану Павлу II піти у відставку. Крім того, в інтерв'ю у 2010 році Папа римський натякнув, що складе повноваження, якщо не буде в стані виконувати свої функції. Тож, Бенедикт залишився вірним собі."

Ліволіберальна паризька газета Libération скептично зауважує: "Про що думати Папі римському? Це дивна професія для 21-го століття. Він живе у карликовій державі, у князівстві, та здійснює владу, про яку Макіавеллі у 16-му столітті сказав, що це є винятком з безлічі форм політичної влади. Над чим замислюватись Папі в його чудернацьких убраннях та в спеціально для нього сконструйованому автомобілі, Папі, який вільно розмовляє латиною та одночасно має аккаунт на "Твіттері", щоб бути сучасним? Ми ніколи не дізнаємось, піддався Бенедикт XVI тілесному чи метафізичному виснаженню. Чи його організм більше не має необхідних для виконання повноважень сил? Чи душа втратила віру? Чи внаслідок неминучої секуляризації виникли сумніви, які можуть з'явитися і в Папи?".

Консервативна польська газета Rzeczpospolita пише: "Це рішення - свідчення мужності чи, навпаки, втеча від відповідальності? Це важка дилема, але для людини, яка несе на собі тягар відповідальності за мільйони віруючих, це є нічим іншим як ознакою мужності. Наскільки легше було б залишатися з почуттям безпорадності та упадку сил. Настільки ж важче відмовитися від найвищого сану в церкві та передати його в інші руки. Насамперед коли особиста перспектива – це монастир, повністю ізольований від світу."

Інше польське видання Gazeta Wyborcza зауважує: "Йому майже 86 років, в нього є відчуття відповідальності, і він знає, що церква перебуває зараз у гіршій ситуації, ніж та, яку залишав його попередник. Морально скомпрометована священниками-педофілами, сварками римської курії, наче між дітьми у пісочниці… І усе-таки це рішення, напевно, далося важко, подібне стається лише удруге в історії церкви. Вона (католицька церква - ред.) входить у новий відрізок своєї історії. Бенедикт XVI багато чим ризикнув. (…) Йозеф Ратцінґер увійде в історію як визначний Папа."

Британська газета The Times закликає обрати наступником Рацінґера реформатора: "Папа відмовився актуалізувати у соціальній етиці церковну доктрину про розповсюдження презервативів, щоб запобігти СНІДу. Через цю позицію продовжуються людські страждання, особливо у південних країнах. Виходячи з цього, було б бажано, щоб наступник Бенедикта був, наприклад, з Африки."

Швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung акцентує на ставленні німців до Папи Бенедикта XVI: "Багато позитивних реакцій не можуть приховати того факту, що багатьом людям на своїй батьківщині Папа залишився чужим. У Німеччині радість з приводу обрання першого за п'ятсот років німецького Папи римського у квітні 2005 року швидко змінилась розчаруванням. Майже катастрофою для іміджу Бенедикта XVI розвиваються події з поверненням до католицької церкви раніше відлученого від церкви Братства Пія на початку 2009-го. Коли одночасно з цим рішенням стало відомо про інтерв'ю Річарда Вільямсона, в якому той заперечував Голокост, у німецьких медіа та серед політиків не було меж обуренню."

Тему продовжує німецька газета Frankfurter Rundschau: "Він залишає церкву, яка є глибоко деморалізованою та ослабленою. Яка мусить визнати, що не просунулась ані на міліметр у питаннях сексуальної моралі та суспільної лібералізації. Характерно, що для Бенедикта центральною темою була нова євангелізація західних країн. Однак німецький Папа навряд чи був чутливим до проблем віруючих у тих країнах, де церква ще залишається впливовою, де до неї прислухається молодь."

Видання Süddeutsche Zeitung з Мюнхена коментує відставку Бенедикта XVI так: "Лише своєю відставкою Бенедикт розриває ланцюги традиції, в усьому іншому він не чіпав цих ланцюгів, подекуди він навіть їх підсилив. Лише цього разу він переріс себе, своє походження, своє традиційне розуміння церкви, лише тепер він піднявся над загальноприйнятим у церкві. (…) Він не наважився на нове. У своїй останній книзі про дитинство Ісуса він не знайшов у собі сил зрозуміло інтерпретувати догму про непорочне зачаття, він лише вказав на можливості, які є у Бога. Коли вісім років тому був обраний Бенедикт, його вважали перехідним Папою. Він із жертовністю диригував цим переходом. (…) Але під кінець його понтифікату постає запитання: перехід куди? Нікому це не відомо."