Про Чорнобиль – у театрі "без гриму"

Разючі події, як-то ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС, приречені на повне таємниць розслідування, безліч живучих версій про причини трагедії та регулярне переосмислення. Зокрема - мистецьке. Виставу "І ім'я тієї зірки Чорнобиль" створили в Німеччині сім років тому до двадцятої річниці вибуху на АЕС. Режисерки, яких тоді було двоє - Марина Шубарт і Наталія Бондар - тетралізували документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич "Чорнобиль: хроніка майбутнього", де переповідаються численні факти й одкровення свідків трагедії. Виставу щорічно показують у Німеччині у дні спомину Чорнобильської трагедії. Цьогоріч її побачать 27 квітня в Берліні.

Спектакль виконують актори "Документального театру Берліна" (Dokumentartheater Berlin). Режисерка Марина Шубарт переконана, що "з темою Чорнобиля ніколи не буде покінчено". Трагічні події в японській Фукуcімі ще раз змусили весь світ згадати українську біду.

Ця вистава - про любов, яка знаходить собі місце навіть у часи найбільших людських драм. Вустами вдови оповідається сімейна історія родини Ігнатенків - ліквідувальника аварії, його дружини й дитини. Усе це на тлі "часів напіврозпаду, мовчання і брехні політиків", каже режисерка.

У тексті сплавилися уривки з роману, наукових коментарів, біблійні цитати. Назва всього дійства - "І ім'я тієї зірки Чорнобиль" - теж є цитатою з Біблії, зокрема "Одкровення святого Іоанна Богослова", ще відомого як "Апокаліпсис".

"Реакція глядачів завжди однакова"

Молоді актори-аматори грають німецькою мовою. Більшість із них народжені після 1986 року й мало що знають про трагедію, що, на думку режисерки, рідко обговорюється в німецьких школах.

Дійство розраховане на глядачів від 13 років. Мати попередні знання з теми їм не конче потрібно, адже події у п'єсі охоплюють перші дні трагедії та сягають наших днів. "І ім'я тієї зірки Чорнобиль" за ці роки побачили в багатьох містах Німеччини. П'єса побувала і в Україні, зокрема в Києві, Сімферополі та Ялті.

За словами режисерки, глядацька реакція завжди однакова. Наприкінці вистави в залі панує цілковита тиша. Дехто схлипує, а дехто глибоко поринає в думи. Потім починають аплодувати. Звісно, не трагедії, а виконанню акторів.

Режисерка мріє, щоб глядачі перейнялися драматичною темою Чорнобиля, долею довкілля та тим, що трапляється, коли людина з погордою вважає, що може повністю контролювати технологічний прогрес. Серед її головних завдань - донести тему до молоді. Шубарт розуміє, як важливо постійно повторювати свої повідомлення, щоб бути почутою.

Про Чорнобиль говорять надто мало

Із Чорнобилем відому німецьку режисерку Марину Шубарт пов'язує чимало особистого. У 1990 році вона супроводжувала до Києва перший незалежний гурт швейцарських лікарів і багато чого дізналася про атомну катастрофу. Відтоді мисткиня підтримує контакти з українськими ліквідаторами, лікарями й науковцями. Декому допомагає грішми. Говорити про долі ліквідаторів - жертв аварії, котрі рятували не лише Україну, а й Європу - Шубарт вважає своїм обов'язком.

"Для мене ліквідатори - справжні герої... Крається серце, коли навідую цих людей і бачу, як вони сьогодні хворіють, страждають і отримують обмаль допомоги та уваги. Мені соромно за те, як швидко ми все витісняємо з пам'яті та сприймаємо як належне", - каже вона. Чорнобильська аварія зачепила і родину режисерки: два роки тому від наслідків катастрофи помер її 21-річний племінник, а невдовзі - тітка.

На прохання оцінити, як Чорнобиль сприймається в Німеччині сьогодні, Шубарт відповіла, що про це говориться надто мало, хоч люди відкриті для теми і, коли дізнаються про громадські ініціативи, охоче їх підтримують. Однак мисткиня наголошує, що для подолання наслідків ядерної катастрофи і підтримки ліквідаторів необхідна допомога об'єднаної Європи, бо Україна самотужки це "не потягне".

Те, чого не знайдеш у підручниках з історії

Буваючи 10-15 разів на рік в Україні, мисткиня знаходить там нові теми. Голодомор, Друга Світова війна, долі репресованих євреїв - усе це вона втілювала у своїх виставах. Шубарт не дасть сполохати себе історіями, які нелегко сприймати.

"Я займаюся важкими темами, бо вважаю, що з цього можна багато чому навчитися й більше подумати про людей. Я також намагаюся дати молодим людям трохи глибший погляд у історію, щоб вони могли мати дотик до тем, які не знайдеш у підручниках з історії", - підсумовує вона.