Мій стіл - моя фортеця?

Письмовий стіл у середньостатистичному офісі виглядає приблизно так: з одного боку він завалений теками та паперами, з іншого на ньому розставлені фотографії дітей чи друзів. Монітор комп’ютера обрамлений яскравими папірцями-стікерами з номерами внутрішніх телефонів колег і нагадуваннями з позначкою «важливо». Біля телефону примостилася чашка із залишками вчорашньої кави, крем для рук, рекламка з телефоном доставки піци і якийсь плюшевий звір. Інакше кажучи, повний хаос. Ідеальний порядок на робочому місці – не більше, ніж утопія.

Такими є висновки дослідження, проведеного професорами Кельнської міжнародної школи дизайну (KISD) Утою Брандес та Міхаелем Ерльгоффом. Упродовж шести місяців вони разом зі своїми студентами у ході «польових робіт» сфотографували 700 робочих місць в 11 різних країнах: Німеччині, Бразилії, Єгипті, Тайвані, Новій Зеландії, США та інших. Підсумок роботи – близько 10 тисяч фотознімків письмових столів представників різноманітних професій – соціальних працівників та адвокатів, банкірів та страхових агентів, дизайнерів та співробітників call-центрів.

Дзеркало душі

«Практично на кожному робочому місці ми знайшли близько десятка різноманітних речей, що не мають жодного стосунку до роботи, - розповідає професор з дизайну Ута Брандес. – Але це цілком зрозуміло, якщо подумати про те, що офіс – це те місце, де ми проводимо більшу частину нашого часу». Оскільки в офісі співробітник в основному сидить за письмовим столом, то не дивно, що він намагається облаштувати своє робоче місце відповідно до особистих вподобань. «Можна сказати, що письмовий стіл – це дзеркало нашої душі та суспільства, в якому ми живемо», - робить висновок Брандес.

Письмові столи в офісах різних країн суттєво відрізняються один від одного. У цьому можна переконатися, погортавши книгу «Мій стіл – моя фортеця» (My desk is my сastle), що стала підсумком досліджень Ути Брандес та Міхаеля Ерльгоффа. Опубліковані у ній фотографії наочно доводять: в оформленні письмових столів відіграють роль не лише національні і професійні особливості, але й гендерні відмінності. Так би мовити, покажи мені свій стіл, і я скажу, хто ти.

Азійський синдром

Жінки значно більше, ніж чоловіки, схильні до накопичування, говорить Ута Брандес, тому на їхніх робочих місцях особистих речей набагато більше, ніж на столах співробітників чоловічої статі. Письмові столи, за якими сидять жінки, часто просто ломляться від плюшевих іграшок, привезених із відпусток дрібничок і фотографій дітей та друзів. Чоловіки «мітять» свою територію більш стримано, однак і на їхніх столах вистачає спортивних фотографій, іграшкових моделей автомобілів та страхітливих фігурок героїв коміксів. Столи різняться і кольоровою гамою: для робочого місця жінок характерні пастельні тони, чоловіки надають перевагу темним, насиченим кольорам.

Кількість пластикових фігурок і статуеток, що нагромаджуються на офісних столах у країнах Азії, набагато перевищує кількість непотрібних сувенірів на робочих місцях у Європі чи США. У Тайвані Ута Брандес та Міхаель Ерльгофф нерідко нараховували на одному столі до 20 різних дрібничок, у Гонконгу їхня кількість могла сягати сорока. Таку манію колекціонування дослідники пояснюють тим, що офісні приміщення в Азії зазвичай набагато менш просторі, ніж у Європі чи Америці, а кількість працівників там набагато більша. Ось співробітники і намагаються усіма засобами «відстояти» за собою кожний виділений їм сантиметр території.

Від власників до офісних кочівників

Утім, у ході досліджень було виявлено ще одну закономірність: багато компаній поступово відмовляються від окремих кімнат-«келій», переводячи співробітників у просторі приміщення з величезними вікнами, гарним освітленням і сучасним дизайном. Змінюється і стиль роботи: працівники більше не проводять весь день лише за письмовим столом, а, в залежності від завдання, переміщуються з одного робочого місця до іншого. Така концепція багатьом подобається. Так, опитування працівників банку Credit Suisse показало, що після завершення пілотного проекту, у ході якого 200 співробітників відмовились від «своїх» робочих місць, всі учасники експерименту залишились задоволеними нововведенням.

«Концепція «мій стіл – моя фортеця» поступово зникає, їй на зміну приходить принцип офісних «кочівників», що протягом робочого дня неодноразово переміщуються з одного місця на інше», - зазначає в інтерв’ю тижневику Wirtschaftswoche Вільгельм Бауер, заступник директора Інституту суспільства імені Фраунгофера. А це означає, що час, коли кожен облаштовував своє робоче місце відповідно до свого смаку, відходить у минуле. Оскільки, по-перше, у майбутньому на письмових столах залишиться все менше місця для плюшевих пилозбирачів і пластикових потвор із «кіндер-сюрпризів». А по-друге, столи, що є ексклюзивною власністю лише одного господаря, зустрічатимуться дуже рідко, як зірваний джекпот в лотереї.

Автори: Марина Барановська / Олена Пузіна
Редактор: Тетяна Бондаренко