"Тевтонці" проти "латинян"
10 червня 2013 р.
Британський історик Гарольд Джеймс досліджував тривалий процес запровадження євро. Його висновок: поява євро стала відповіддю на сильні коливання обмінних курсів, які почалися у 1970-х. "Тоді казали: якщо зараз світ не стане стабільним, то принаймні Європа може стати стабільною, коли матиме незалежний центробанк,- розповів Джеймс в інтерв’ю DW. – І це стало передумовою для думок про стабільність".
Міфи часів заснування
Мрія про стабільність знайшла вираження у Маастрихтських критеріях, а саме чітких планках бюджетного дефіциту та заборгованості, що їх виставили європейські країни. Однак багато країн не дотримались цих засад, у тому числі Франція з Німеччиною.
Водночас Європейська Комісія продовжувала просувати економічну інтеграцію. Метою було і є, щоб в усіх єврокраїнах діяли однакові правила. "Для внутрішнього ринку створення рівних умов для всіх є дуже доцільним,- розмірковує історик-економіст з Білефельдського університету Вернер Абельсгаузер. - Але це суперечить тому факту, що економічні культури у Європі - різного характеру. Тобто, що для одних є добрим, для інших радше поганим."
Сім проти 35…трильйонів
Під різними економічними культурами Абельсгаузер має на увазі не такі стереотипи як старанність чи пунктуальність, а наявність випробуваних часом структур. Тобто, різниця у тому, що є опорою економіки – середній бізнес чи великі концерни. Або що переважає у сфері охорони здоров’я – державна система оздоровлення та пенсійного забезпечення чи приватна.
"У США не соціальна держава. Це означає, що претензії на отримання пенсії повинні бути розміщені та адміністровані на ринку капіталу",- пояснює Абельсгаузер. Пенсійні фонди та строховки, які адмініструють цю суму, розпоряджаються нею лише короткочасно, оскільки відбувається постійна конкурентна боротьба за довіру вкладників. "Ці клієнти хочуть, щоб кожен квартал їх вражали новими, ще кращими цифрами. Це веде до того, що правила на ринку капіталу стають дуже швидкоплинними",- відзначає економіст.
Проте це не пасує німецькій економічній культурі. Тут існує близько семи трильйонів євро державних претензій на отримання пенсії, які на ринку капіталу взагалі не задіяні. І для німецьких підприємств, що переважно середнього класу, було б краще, якби ринок капіталу міг запропонувати довгострокові перспективи, тобто раз на десять років замість одного разу на три місяці.
"Але от якраз цього ринок капіталу і не робить,- каже Абельсгаузер. – І тому правила ринку, які орієнтуються на потреби англоамериканської клієнтури, для німецьких малих та середніх підприємств є проблематичними".
Провина Брюсселя?
Поводження з європейськими ощадкасами – це ще один приклад шкоди, якої можуть завдавати уніфіковані правила, розповідає історик-економіст далі. Так, за наполяганням Брюсселя було скасовано так звану відповідальність поручителів. За цією системою, що проіснувала понад сто років, громади на місцях брали відповідальність за свої ощадні каси.
Після її ліквідації ощадкаси мусять шукати нові бізнес-моделі. В Іспанії це обернулося драматичними наслідками. "Там різні ощадкаси об’єдналися у концерн, акціонерне товариство під назвою Bankia,- пригадує Абельсгаузер. – І результат цієї політики ми можемо бачити сьогодні. Bankia збанкрутіла, і великий проблемний сектор іспанської економіки також. Усе це пов’язано з тим, що тут усіх намагаються, так би мовити, підвести під один стандарт."
Можливо, через це багато європейців, згідно з опитуванням Pew Research Center, вважають, що для них європейська інтеграція принесла лише погані наслідки. Менше третини людей нині хотіли б сильнішої економічної інтеграції у Європейському Союзі.
"Тевтонц"і проти "латинян"
Для Вернера Абельсгаузена крах євро не був би трагедією. Європі краще пасують обмінні курси, які є жорсткими, але водночас здатними до кореляції, переконаний німецький дослідник економічних процесів.
Його британський колега Гарольд Джеймс, навпаки, каже, що євро має бути збережене, оскільки у єдину валюту інвестували так багато. Він закликає дивитись на ситуацію спокійніше: "Протягом великого історичного періоду відбуваються схожі дискусії,- каже Джеймс. – Цитати з 60-х або 70-х років можна переносити на наше сьогодення практично слово у слово. Вже тоді французи чи італійці казали, що Німеччина повинна проводити більш експансійну політику та бути локомотивом європейської економіки".
Джеймс цитує британського економіста Волтера Бейджота. Видавець журналу Economist написав ще 1869 року про можливі наслідки європейського об’єднання. Поява спільної валюти для всієї Європи йому видавалась нереалістичним.
Волтер Бейджот сподівався на конкуренцію двох валют: з одного боку – тверді гроші "тевтонських" північних європейців, з іншого – слабка валюту південних, "романських" держав. Сьогодні, через майже 150 років, полемічна теза Бейджота на рідкість актуальна: "Зважаючи на торговельну активність тевтонців та відносну в'ялість латинських народів, тевтонським грошам варто надавати перевагу".
Інтерв’ю для цього тексту були записані у межах заходу Академії політичної освіти м.Туцинґ (Akademie für Politische Bildung Tutzing).