Профтехосвіта в Україні - cирота при живих батьках

"Сьогодні ситуація в профтехосвітній галузі просто катастрофічна, такого не було в жодні попередні роки", - каже в інтерв’ю DW віце-президент Асоціації працівників професійно-технічної освіти України Катерина Мірошниченко. Фінансування позбавили без попередження, без обговорення, коли місцеві бюджети вже були сформовані.

Одним натиском кнопки у грудні депутати залишили без централізованого фінансування майже 900 професійно-технічних навчальних закладів. 300 тисяч учнів та 40 тисяч викладачів стали проблемою місцевих бюджетів. Щоправда, згодом депутати внесли зміни до бюджетного кодексу, передбачивши при цьому 1,3 мільярда гривень державної субвенції на забезпечення здобуття середньої освіти в професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ). Але президент ще не підписав ці зміни. Загалом же для фінансування професійно-технічної освіти потрібно 5,8 мільярда гривень щороку, принаймні таку суму було закладено в минулорічному бюджеті.

Аби розвантажити державний бюджет, планується передати професійно-технічні навчальні заклади в комунальну власність. З огляду на порожні місцеві бюджети цього робити категорично не можна, переконана Мірошниченко. До того ж, припускає вона, перехід у комунальну власність приведе до закриття багатьох училищ, а їхнє майно та землі буде продано задля наповнення бюджету міст. "Більшість будівель училищ є доволі ласим шматком, бо розташовані в центральній частині міст. Такі тривожні сигнали вже надходять з різних міст", - пояснює віце-президент Асоціації.

Найбільші проблеми у районах областей

Не оминула проблема з фінансуванням училищ і Львівщину, де нараховується більше 50 професійно-технічних закладів. За словами керівниці департаменту освіти й науки Львівської обласної держадміністрації Олександри Небожук, в області є кілька міст, які абсолютно не в стані фінансувати професійно-технічну освіту.

Так, приміром, Дрогобич і Стрий заледве знайшли гроші на січневі проплати, а вже березень. Відсутність фінансування лише додає проблем закладам, яким і так не просто виживати, пояснює Небожук.

Плинність кадрів майстрів - дуже висока, бо ніхто не хоче навчати зі ставкою у 1,5 тисячі гривень. Матеріально-технічна база морально застаріла й потребує оновлення в більшості закладах. "Виробничі майстерні модернізувати справа не дешева. Це можливо за підтримки відомих виробників. У нас є лише кілька таких прикладів", - додала Небожук.

А де реформи?

Галузь уже багато років потребує реформ, бо мережі підприємств, яка працювала раніше немає, а радянська модель роботи училищ залишилася, кажуть експерти. Але спершу держава має розробити стратегію з перехідним періодом, зазначає Катерина Мірошниченко. На її думку, фінансування повинно бути змішаним: державний та місцеві бюджети. Або німецький варіант, коли професійно-технічну освіту фінансують одразу з трьох джерел: торговельні палати, федеральні землі та державний бюджет, наводить приклад Мірошниченко.

Директор училища №48 Роман Федчишин пропонує заради ефективнішого використання коштів також створити окремі новітні центри виробничого навчання, якими б могли користуватись відразу кілька закладів. До речі, це училище, яке готує робітничих майстрів для автомобільної, будівельної та комп'ютерної галузей, є радше винятком. Навчальному закладу цього року хоча збільшили фінансування з міського бюджету. Але грошей вистачає тільки на основні статті витрат: а саме: стипендії, зарплати, оплата енергоносіїв, а от вже про модернізацію виробних майстерень говорити не доводиться.

Чому бізнес втратив інтерес до ПТНЗ?

На думку Федчишина, сприяти вирішенню багатьох фінансових проблем могло б укладання угод з працедавцями на підготовку фахівців. Але фірми на таку ідею реагують доволі стримано. "Причина банально проста - училища не здатні підготувати кадрів потрібної кваліфікації, не маючи при цьому відповідної матеріально-технічної бази, а вкладати в базу не спроможні ані заклади, ані бізнес", - пояснює голова Асоціації роботодавців Львівщини Зиновій Бермес. Як наслідок, працедавці не надто зацікавлені брати на роботу випускників ПТНЗ.

Більше того, підприємці навіть на виробничу практику не хочуть і бояться брати молодь, бо за це треба офіційно заплатити. Якщо немає розрахунку, то це кримінальна відповідальність і перевірки, а значна частина бізнесу працює в тіні, каже голова Асоціації. Заключити контракти з ПТНЗ і вмонтувати на базі закладу свою матеріально-технічну базу для підготовки фахівців можуть собі дозволити одиниці підприємств, здебільшого це іноземні інвестори, додає він.

Крім того, пояснює далі Бермес, економічні реалії такі, що основна маса бізнесу в Україні задіяна у сфері послуг і торгівлі, тому працюють і виживають ті ПТНЗ, які готують фахівців у цих сферах.

Кроки для реформування

Бермес переконаний, аби врятувати професійно-технічну освіту в Україні треба розмежувати виробничо-технічну базу та здобуття загальної освіти учнями в училищах, відкривши при цьому сучасні навчально-виробничі центри. "Але це потребує додаткових грошей, яких держава немає", - припускає голова Асоціації.

Експерт освітніх програм аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний вважає, що реформування професійно-технічної освіти мало б передбачати також об’єднання професійно-технічних навчальних закладів з коледжами та технікумами. Бо фактично всі вони виконують одну й ту ж функцію, готуючи спеціалістів робітничих професій.

І в жодному разі ПТНЗ не слід роздержавлювати, наполягає експерт. "З огляду на високу економічну нестабільність, турбулентність, коли бізнес живе без планування, коли не зрозуміло, які кадри будуть завтра затребувані, - схема з роздержавленням не спрацює", - пояснив Євген Стадний.