Процес у справі Слободана Мілошевича закрито
14 березня 2006 р.
467-ме засідання у справі IT 02-54 „Прокуратура проти Слободана Мілошевича” стало останнім на цьому процесі. Воно тривало не більше трьох хвилин. Головуючий суддя Петрік Робінсон, громадянин Ямайки, подякував усім, хто взяв участь у процесі, і передусім багатьом свідкам обвинувачення та захисту, яких упродовж останніх чотирьох років викликали до Гааги.
„Нам повідомили про смерть підсудного. Ми дуже шкодуємо, що так трапилося. І ми шкодуємо, що ані він, ані інші особи, причетні до цієї справи, не почують вирок. Через несподівану смерть підсудного процес закрито.”
У вівторок до Гааги прибув син Слободана Мілошевича, щоб забрати тіло свого батька. Марко Мілошевича супроводжує ціла команда російських лікарів, які хочуть ознайомитися з результатами розтину трупа. Нагадаємо, що незадовго до своєї смерті Слободан Мілошевич висловив у розмові з російським посольством підозру, що його мають намір отруїти.
Ще в неділю нідерландські та сербські патологоанатоми встановили, що 64-річний Мілошевич помер унаслідок інфаркту. У понеділок стало відомо, що одному з голландських токсикологів ще в січні вдалося виявити в крові підсудного залишки шкідливого медикаменту. Медики не виключають, що Мілошевич, таємно прийнявши антибіотик, навмисно хотів погіршити стан свого здоров”я після того, як гаазький суд відхилив його прохання пройти шеститижневий курс лікування в Москві.
Після смерті Мілошевича відразу спалахнула дискусія про місце поховоння колишнього сербського та югославського президента. Його син Марко сказав:
„Я звернувся до уряду Російської Федерації з проханням про тимчасове поховання в Москві мого батька Слободана Мілошевича. Адже в Белграді працюють проти нас. Офіційно та неофіційно нам погрожують. Тож, у нас немає іншого вибору.”
Марко так само, як і його мати Міра Маркович, кілька років тому втік до Росії і досі там переховувався. Сербська влада закидає їм причетність до цілої низки злочинів, у тому числі зловживання владою та розкрадання, і свого часу оголосила обох у міжнародний розшук. У вівторок стало відомо, що сербська юстиція скасувала ордер на арешт вдови Слободана Мілошевича. Ордер на арешт Марко було скасовано ще раніше. Слово нашому кореспонденту в Белграді Григорію Оваду:
„Судячи з усього, Слободана Мілошевича все ж таки поховають у Москві, хоча прокуратура в Белграді й вирішила не арештовувати вдову Міру Маркович у разі її приїзду до Сербії. Як пояснили сербські соціалісти, уряд країни не створив умов для належного поховання їхнього лідера. Спостерігачі вважають, що демократичний сербський уряд навряд чи погодиться організувати прошання зі Слободаном Мілошевичем з усіма державними почестями і не дозволить поховати його на „Алеї визначних сербських діячів”, де, до речі, поховано колишнього премєр-міністра Сербії Зорана Джинджича. Дискусії навколо питання про поховання Мілошевича та можливого приїзду його вдови до Белграда мало не спричинили урядову кризу в сербському уряді. Партія Г17 пригрозила вийти зі складу правлячої каоліції, якщо Мірі Маркович нададуть особливі права під час процесу в її справі. Соціалісти висунули вимогу про скасування обвинувачення на адресу Маркович. Як відомо, сербська прокуратура обвинувачує її в нелегальній торгівлі державною нерухомістюю під час президентсва Слободана Милошевича. Представники партії Г17 заявили, що перед законом мають бути рівні всі громадяни, в тому числі й Міра Маркович.”
Тим часом на Заході дедалі гучніше лунають голоси тих, хто вимагає посилити тиск на Сербію, аби Белград нарешті затримав і видав Ратко Младича та Радована Караджича, яких звинувачують у скоєнні воєнних злочинів. Зокрема, голова комісії з прав людини німецького Бундестаґу Герта Дойблер-Ґмелін заявила:
„Те, що Младич та Караджич досі не постали перед судом, є скандалом. Це політичний скандал, а не провина суду.”
На думку Дойблер-Ґмелін, після смерті Мілошевича Європейський союз мав би ще раз заявити про свою підтримку Міжнародного трибуналу ООН у Гаазі, а також спонукати Белград прискорити видачу воєнних злочинців – Младича та Караджича.
Григорій Овад, Володимир Медяний