П’ять аргументів і вічні проблеми АЕС

...Скасування апартеїду на початку 90-х років минулого століття означало для чорного населення Південноафриканської Республіки не лише рівноправність, а й доступ до такого блага цивілізації, як електричний струм. Але масштабна електрифікація та стрімке економічне зростання швидко вичерпали можливості енергетичної системи. Якщо за расового режиму доводилося консервувати непотрібні електростанції, то 2004-го гостро постала протилежна проблема.

„Раптом скрізь розпочалися перебої з електропостачанням. Це був справжній шок. У Південній Африці, особливо в містах, усі звикли до того, що струм майже нічого не коштує й що він завжди є в розетці,” –

розповідає журналістка Кристина Скот. Разом із родиною вона орендує невеличкий будинок в одному з престижних районів Кейптауна. Тут теж постійно зникає світло, однак це не обертається катастрофою, бо крім електричних плит на кухнях є газові, у садках стоять великі баки з водою, а охоронна сигналізація котеджів працює також на батарейках. Кристина Скот:

„Якби я мала халупу на околиці, як мільйони бідних південноафриканців, то відсутність електрики була б мало не питанням життя чи смерті. Уночі, в безпросвітній темряві ці райони перетворюються на легку здобич для банд, які ґвалтують жінок і дівчат, грабують останнє. Злочинність у свою чергу посилює безробіття – ще один із наслідків енергетичної кризи. Фермери й власники крамниць банкрутують, бо в холодильниках псуються продукти. Малому й середньому бізнесові теж часто бракує коштів на придбання генераторів. Великі підприємства зазнають мільйонних збитків, бо простоюють шахти, конвеєри, плавильні печі. Державна компанія припиняє постачання електроенергії за принципом „російської рулетки” – то в одному регіоні, то в іншому. Коли лікар розпочинає операцію, він не знає, відімкнеться світло чи ні, й чи спрацює вчасно аварійний генератор.”

Таксі й готелі - напоготові

...На березі океану, за тридцять кілометрів від Кейптауна розташована поки що єдина на чорному континентові АЕС Куберг. Вона виробляє шість відсотків усієї електроенергії в Південноафриканській Республіці. З огляду на те, що країна має великі поклади урану, уряд планує значно розвинути атомну енергетику. Для цього, щоправда, треба не лише знайти інвесторів, а й здобути широку підтримку серед населення. Бо хоч би в якому куточку світу будували ядерні енергоблоки, над ними завжди кружлятиме тінь Чорнобиля.

„..Мене звуть Кліо Кагаза. Я вчителька початкових класів школи в Да Нуні. Ми приїхали на екскурсію, щоб діти побачили, що таке атомна електростанція, як вона працює. Ні, ніхто з учнів анітрохи не боїться. Навпаки, їм дуже цікаво й весело...”

Такої реакції власне й очікують ініціатори уроків енергії. Ядерна енергетика з дитинства має асоціюватися не з небезпекою, а зі світлом увечері та робочими місцями. Дарма, що мешканцям Да Нуна доведеться терміново полишати свої домівки, якщо на АЕС щось трапиться. Карін де Віль’є відповідає на електростанції за зв’язки з громадськістю:

„Ми розробили детальний план аварійних заходів. І постійно тісно співпрацюємо з комунальною владою всіх населених пунктів, що розташовані в межах 16-ти кілометрової зони евакуації. Більше того, АЕС вже уклала договори з автотранспортними підприємствами, з власниками таксі та готелів на той випадок, якщо раптом потрібно буде евакуювати людей. Як бачите, Чорнобиль нас багато чого навчив...”

Хто скаже, що це не ренесанс

Від початку 21-го століття нові атомні енергоблоки були введені в експлуатацію в Україні та в Росії, в Японії та в Китаї, в Індії, Південній Кореї. Спорудження 33-ох реакторів триває. Зокрема, у Фінляндії та Франції, в США, Пакистані, в Ірані. Зменшити залежність від російського газу таким чином сподіваються Польща та Румунія, країни Балтики, Словаччина, Болгарія. У Великобританії лейбористи розглядають розбудову АЕС як частину екологічної програми. Про використання ядерної енергії мріють Білорусь та Єгипет, Марокко та Оман, Алжир, Судан, Сенегал, Нігерія, Таїланд, В’єтнам. Навіть Італія та Швеція, країни, що так пишалися остаточною відмовою від „мирного атома”, переглянули своє рішення. В Європі лише Німеччина, Бельгія й Австрія поки що так і дотримуються курсу не на побудову, а на закриття АЕС.

Давня давнина Чорнобиль...

„Ти справді хочеш зі мною розлучитися?..” У березні червону поштову листівку з таким написом знайшли на столиках сотні тисяч відвідувачів німецьких кав’ярень. І напевне в багатьох на секунду завмерло серце, доки вони не прочитали текст на зворотному боці: „Адже нам так довго було добре разом. СО2-вільній ядерній енергетиці - 50 років.” Адресат незвичної кампанії, організованої Німецьким атомним форумом, - передусім молодь. Неупереджене, „неінфіковане” Чорнобилем покоління, що народилося після 1986-го року. Це їхні батьки брали участь у багатоденних маршах-протестах і лягали на залізничні колії, коли ними перевозили контейнери з відпрацьованим ядерним паливом. Боротьба з ненависними АЕС не була даремною: за ініціативою „зелених” Бундестаг ухвалив-таки закон про поступову відмову від атомної енергетики. Але часи міняються.

За даними соціологічних опитувань, сьогодні трохи більше половини юнаків та дівчат у віці від 14-ти до 29-ти років виступає за подальше використання атомних електростанцій у Німеччині. „На користь цього існує п’ять неспростовних аргументів,” - каже професор Йоахим Кнебель, один із керівників науково-дослідного ядерного центру в місті Карлсруе:

„Атомна енергетика захищає нас від залежності. Зокрема від поставок газу. Останні суперечки між Росією та Україною вкотре показали, що таке енергоносії та нестабільна політична ситуація. Другий важливий момент: АЕС гарантують безперебійне енергозабезпечення - 24 години на добу, з першого січня до 31-го грудня. По-третє: атомна електроенергія найдешевша з усіх, а це дає великі переваги в конкурентній боротьбі. По-четверте, не забруднюючи атмосферу викидами СО2, ми виграємо час для розвитку сонячної, вітрової та інших видів „зеленої” енергетики, яка поки що неспроможна замінити традиційну. І по-п’яте: сучасні німецькі АЕС – надзвичайно надійні. Їх конструюють за найвищими стандартами безпеки. Це плюс висококваліфікований, відповідальний персонал цілком виключають можливість повторення катастрофи на зразок тієї, що трапилася в Україні 1986-го року.”

Особливо з останнім пунктом категорично не згоден професор берлінського Інституту техніки та економіки, фахівець із відновлювальної енергетики Фолькер Квашнінг:

„Що означає „АЕС цілком безпечні”?!.. З яким ризиком пов’язана їхня експлуатація раз і назавжди довів Чорнобиль. Бо стовідсотково надійної техніки в світі не існувало, не існує й ніколи не існуватиме. Це підтвердить кожен інженер. У світі також досі немає жодного кінцевого сховища для радіоактивних відходів. Я зажди повторюю моїм студентам:

якби хтось поховав ядерне сміття за часів динозаврів, ми ще сьогодні мали б з ним справу. Екологічна чистота ядерної енергетики – це міф. Це перекладання нерозв’язаної проблеми на плечі наступних поколінь.”

Акція атомного форуму, до речі, не залишилася без відповіді. Невдовзі в Інтернеті з’явилася схожа червона листівка. На ній так само від руки написано: „Ми справді хочемо з вами розлучитися, бо наш новий партнер – чистіший!”

Автор: Ганна Філіпп/DLF

Редактор: Христина Ніколайчук