"Північний потік" 2.0: хто отримуватиме газ?
19 червня 2015 р.Повідомлення з Санкт-Петербурга, де у рамках міжнародного економічного форуму ПМЕФ-2015 "Газпром" домовився з західними партнерами про подвоєння потужностей газогону "Північний потік", у Німеччині помітили, однак широкого резонансу вони не викликали.
Радше черговим можна вважати критичне зауваження щодо цього німецької депутатки Європарламенту Ребекки Гармс, яка попередила про ризик дедалі більшої залежності від поставок російських енергоносіїв. "Замість цього нам треба робити натиск на досягнення більшої незалежності", - заявила Гармс.
Німці хочуть жити у теплі
А ось в уряді ФРН не коментують плани розширення "Північного потоку". "Ми взяли цю інформацію до відома, - відповіла у п'ятницю, 19 червня, представниця міністерства економіки та енергетики ФРН Беате Брамс на запитання кореспондента DW. - Однак йдеться, вочевидь, про підприємницьке рішення, яке ми не коментуємо"
Як же ж так? Адже плани нарощування поставок газу до Німеччини мали б іти усупереч узятому Берліном курсу на поступове заміщення вуглеводневої сировини альтернативними джерелами енергії. Ось і на нещодавньому саміті Великої сімки в Ельмау канцлерці Анґелі Меркель вдалося умовити партнерів по G7 включити у заключну декларацію зустрічі мету "декарбонізації" економік провідних промислово розвинених країн протягом цього століття.
"Перш ніж ми остаточно позбудемось вуглеводних енергоносіїв, мине не один день, - сказав кореспонденту DW високопосадовець з німецького уряду. - А доти нам ще знадобиться зимою трохи тепла".
Заміна українського транзиту
З пропозиціями наростити пропускну спроможність "Північного потоку" менеджери "Газпрому" стали виступати, щойно у 2011 році на приймальний термінал в німецькому Любміні були прокачані перші кубометри російського блакитного палива.
Потім проект заглухнув, а на початку цього року був і зовсім заморожений через падіння цін на нафту і, відповідно, газ, а також стагнацію європейського попиту на нього. Замінити ж український транзит до ЄС, угода про який закінчується в 2019 році, "Газпром" вирішив "Турецьким потоком".
Що ж спонукало російського монополіста і його західних партнерів несподівано реанімувати колишні плани? Адже ціни на нафту і газ, як вважають багато експертів, незабаром різко не зростатимуть, а будівництво трубопроводу до Туреччини - хоч поки лише частини, призначеної для задоволення її власних потреб, - вже почалося.
Експертка Німецького інституту економічних досліджень (DIW), професорка Клаудіа Кемферт вважає, що таке рішення продиктоване суто кількісними розрахунками. "Розширення "Північного потоку" - це наслідок рішення не прокачувати з 2020 року газ через Україну", - заявила вона в інтерв'ю DW.
За даними Кемферт, подвоєння пропускної спроможності "Північного потоку" необхідно, щоб повністю замінити український транзит, через який нині до Європи надходить 112 мільярдів кубометрів газу на рік.
Додаткові 55 мільярдів дном Балтійського моря і 63 мільярди майбутнім "Турецьким потоком" в сумі приблизно і дають необхідні обсяги. "Таким чином, - констатує Кемферт, - потрібен як "Турецький потік", так і додаткові поставки газу, щоб компенсувати ті, які поки що надходять через Україну".
Рівняння з невідомими
Ніхто, утім, точно не знає, скільки газу потребуватиме Європа після 2020 року.
Заступник голови Ради російської економіки в Німеччині, німецький політолог Олександр Рар, який консультує "Газпром" у питаннях європейської політики, вважає, що до 2030 року країни ЄС споживатимуть на 90-100 мільярдів кубометрів газу більше, ніж зараз.
Є, однак, і куди більш скромні і навіть негативні прогнози, які враховують фактор очікуваної революції у сфері альтернативної енергетики. Плюс - труднощі, які ще можуть виникнути з "Турецьким потоком".
"Чи буде цей газопровід і справді побудований, - вказує Клаудіа Кемферт, - вирішальним чином залежить від готовності Росії дотримуватись директив ЄС, які діють на внутрішньому європейському енергетичному ринку. Адже розбіжності з цього приводу раніше і призвели до зупинки проекту "Південний потік".
З "Північним потоком" ситуація простіша. Олександр Рар називає проект прокладення додаткових третьої і четвертої ниток "перспективним".
"Подивіться на склад цього консорціуму, серед учасників якого Shell та австрійський концерн OMV, - каже він. - Західні інвестори не вкладатимуть мільярди євро в хиткий проект". Проблем з Єврокомісією бути, за його словами, не може. "Росія постачатиме газ на кордон з Європейським Союзом, і до побачення, - пояснює він. - А Євросоюз робить з цим газом все, що хоче".
Наприклад, закачує його в майбутнє велике європейське газове кільце, інфраструктура якого вже створюється. У не дуже віддаленій перспективі таким кільцем алжирський газ, що надходить до Іспанії, зможе йти далі, наприклад, до Польщі, а з Голландії або Норвегії - до Греції або до України. У цю ж загальноєвропейську систему зможуть закачувати і російський газ з "Північного потоку", зокрема, через континентальний трубопровід OPAL і далі в австрійський хаб Баумгартен.
А Баумгартен - це концерн OMV, новим шефом якого нещодавно став Райнер Зеле, який раніше керував компанією Wintershall. Зеле відомий своїми добрими зв'язками з Росією і "Газпромом", а також украй скептичним ставленням до західних санкцій, введених стосовно Москви у зв'язку з конфліктом в Україні.