Пісенний конкурс ”Євробачення”: пісні й політика
15 травня 2004 р.Цього року учасники європейського пісенного марафону змагаються в Стамбулі, бо саме з Туреччини походить тогорічна переможниця конкурсу. Саме такі правила змагання, які також приписують, що телеглядачі не можуть віддавати свої голоси за представника власної держави, а максимальна кількість балів, які може отримати той чи інший учасник – 12.
Понад два десятки європейських країн представлені цього року в Стамбулі своїми виконавцями. Від України у фінал вийшла співачка Руслана з дуже енергійним пісенно-танцювальним перфомансом ”Дикий танець”. Про настрій Руслани перед змаганням – дещо пізніше. А поки хочеться нагадати і про його принади. А вони чималі, адже цілком може бути, що переможець ”Євробачення-2004” матиме шанс повторити успіх, приміром шведського квартету ”Abba”, який переміг на конкурсі Євробачення 30 років тому з піснею ”Waterloo"...
Історія пісенного конкурсу Євробачення розпочинається в 50-их роках минулого сторіччя. Тоді представники різних державних телерадіокомпаній європейських країн задумалися над тим, як допомогти населенню Європи забути страхіття Другої світової війни й створити своєрідний символ мирного співіснування різних націй континенту. Журналіст Ян Феддерзен, який написав книгу про історію конкурсу Євробачення, пригадує:
“Спочатку виникла ідея створити щось, пов”язане з цирковою виставою. Потім з”явилися думки пов”язати все зі спортом. Але зрештою всі погодилися, що найкращий варіант – це музика. Після цього впродовж кількох років було випрацьовано концепцію Гран-прі Євробачення. Взагалі, можна розглядати це і як європейську ідею, яка мала перетворитися на противагу американізації популярної музики. До того ж, у такий спосіб організатори хотіли просто підтримати європейську пісню”.
Перший конкурс Євробачення відбувся 1956 року. Упродовж 50-их і 60-их років на ньому домінували аж ніяк не ритми рок-ен-роллу чи свінґу, які набували популярності на той час. Перевага надавалася простим баладам на теми, що були актуальним в європейських країнах. Наприклад – Німеччина. У 60-ті роки ФРН активно запрошувала до себе так званих Gastarbeiter – робітників-іноземців, переважно з південноєвропейських країн. На конкурсі Євробачення 1962 року німецька співачка Конні Фробьосс виступила з піснею ”Zwei kleine Italiener” – ”Два маленькі італійці”. Ця пісня історію двох італійських робітників, які щодня приходили ввечері на вокзал в одному з німецьких міст, аби помахати поїзду, що мчав до їхнього рідного Неаполя...
До речі, до співачок на конкурсах ”Євробачення” висувалися спочатку дуже строгі вимоги. Вони мали бути скромними, чемними й спокійними, тобто відповідати типовому образу жінки тодішньої Європи. Лише тоді можна було очікувати прихильності публіки. Передусім одяг мав бути дуже досконально підібраний. Наприклад, брюки були табу, а за довжиною спідниці теж дуже пристально слідкували. Розповідає Ян Феддерзен:
”Тоді дуже охоче просто не давали балів тим співачкам, які виходили на сцену в закоротких спідницях. Передусім це стосувалося жінок з католицьких країн Південної Європи”.
Старомодний образ жінки з часом, звичайно, змінився. Як радикально змінився й образ Євробачення, особливо після бурхливого 1968 року. Він увійшов у історію, як рік студентських протестів і вплинув на музичне змагання так, що змінилися тексти пісень учасників конкурсу. Співали вже не лише про кохання й біль розлуки, а дедалі більше про мир, емансипацію, соціальні проблеми чи забрудення довкілля.
Утім, саме пісенне змагання ”Євробачення” практично від свого початку було своєрідним продовженням зовнішньої політики в інший спосіб. Так, іспанцям у 60-ті не вдавалося досягти великих успіхів через правого диктатора Франко. А на ставленні до конкурсантів з Греції чи Туреччини відображався політичний конфлікт навколо Кіпру.
Прихильність до того чи іншого учасника Євробачення зумовлюється не лише його музичними якостями, але й історичними чи політично-географічними вподобаннями телеглядачів. Так, німці практично завжди підтримують ізраїльтян і турків, а українці можуть очікувати найвищих балів з Польщі, Росії чи Білорусі...
Сподіваємося, що зокрема наші сусіди своїй традиції не зрадять, а українській співачці Руслані їхня підтримка допоможе. Напередодні головного змагання, як розповів нам керівник української делегації в Стамбулі Павло Різак, Руслана була налаштована досягти якомога кращого результату:
"Руслана сумлінно готується, настрій у неї справді бойовий... Так що все нормально. Великих підстав нервуватися немає..."
Руслана вийде на фінальну сцену в Стамбулі десятою. Співачка каже, що це для неї – золота середина. Робимо акцент на слові "золота", сподіваємося, що це – добрий знак і бажаємо Руслані успіху!