"У Росії людей привчають до конформізму"

DW: Аскольд, чому Ви вирішили знімати документальний фільм про Олега Сенцова?

Аскольд Куров: Спочатку я прийшов в суд просто, щоби підтримати Олега. Ми були знайомі, декілька разів спілкувалися по інтернету про кіно та один раз зустрічалися у реальному житті, коли Олег приїжджав на прем'єру свого фільму "Гамер" до Москви. В суді я одразу побачив, що справа абсолютно абсурдна та зрозумів, що єдине, що я можу в цій ситуації зробити, це зняти кіно.

Вже сама назва фільму - "Процес" - підкреслює абсурдність, ніби відсилаючи до Франца Кафки...

Так. Все, що ми бачили на судових засіданнях, виглядало дуже "кафкіанським". Слідство не враховувало жодних аргументів. Логіка не мала жодного значення, ми бачили систему, що відпрацьовує раніше написаний сценарій задля виконання своєї мети.

І в чому ж полягала ця мета?

Тут я погоджуюся з адвокатом Сенцова Дмитром Дінзе, що слідству було вигідно "призначити" Сенцова ватажком терористичної організації з двох причин. По-перше, виникла гучна справа, яка добре доповнювала пропагандистські міфи, які наповнювали в той час всі ефіри російського телебачення. По-друге, вони нейтралізували самого Олега, який під час анексії Криму був важливим громадським активістом. Він допомагав українським військовим, які були заблоковані в частинах, координував журналістів. Таким чином, російська держава дала зрозуміти й іншим незгодним кримчанам, якими методами вона готова боротися з ними. Це спрацювало. Наскільки мені відомо, протест на півострові буквально зійшов нанівець.

На лаві підсудних Олег Сенцов був не один, а разом з іншим активістом - Олександром Кольченком. Це одна із найсильніших сцен Вашого фільму, коли вони обоє посміхаються під час зачитання вироку. Сенцов отримав 20 років ув'язнення, Кольченко - 10. Чому Ви не розказали більше про Олександра? 

Дуже складним при роботі над цим фільмом було те, що хотілося розкрити багато аспектів: показати сам процес, але й розповісти про Олега як режисера та людину. Моєю основною метою було вибудувати збалансовану історію. Звичайно, доля Кольченка теж цікава. Однак я хотів зняти фільм про Олега, це мій особистий вибір. Я дуже сподіваюся, що цей фільм допоможе привернути увагу також до проблеми Кольченка та інших політв'язнів.

Ви не боїтеся за своє життя та свободу? Адже цим фільмом Ви також протидієте владі. Ви не тільки показуєте, а в якомусь сенсі продовжуєте супротив Сенцова.

Звичайно, я багато разів асоціював себе з Олегом. Тому що він також режисер, приблизно мого віку, ми в той самий час почали знімати кіно. В мене був період, коли в мене почала розвиватися параноя. Мені щодня здавалося, що може щось статися, я дуже хвилювався за матеріал, за себе, а також за людей, які мені допомагали або давали інтерв'ю. Я розумів, що система непередбачувана, ніколи не знаєш, звідки прилетить. Навколо розпочиналися кримінальні провадження щодо різних людей - кожне нове абсурдніше попереднього. Це одна справа, коли є правила, які не можна порушувати, а зовсім інша, коли правил начебто і не існує. В такій атмосфері жити страшно. З іншого боку, почуття страху з часом притупляється. А фільм, на щастя, вже готовий, за нього я більше не боюся.

Коли не знаєш, яку справу тобі пришиють, - це взагалі нагадує сталінську логіку...

У мене дуже часто виникало це порівняння, коли я спостерігав за процесом Сенцова-Кольченка. Ці абсурдні аргументи, ці жорстокі вироки. Найсильнішим моментом для мене був той, коли Геннадій Афанасьєв відмовився від своїх свідчень у цій справі і заявив, що вони були дані під тиском. І це після того, як його катували. Я навіть не думав, що такі методи існують у сучасному світі! Вони не тільки били його, вони під'єднували електричні дроти до його статевих органів, вдягали протигаз йому на голову, бризкали туди балончиком, від чого він починав блювати та захлинатися блювотою. З огляду на це виступ Афанасьєва у суді був дуже мужнім вчинком. Але слідство просто не взяло факт примусового свідчення до уваги.

У своїй кінцевій промові Олег Сенцов сказав: "Навіщо вирощувати нове покоління рабів". Що значать ці слова для Вас особисто?“

Ці слова актуальні для всіх росіян, але більшість не готова їх прийняти. Навіть серед близьких людей Олега є такі, хто вважає, що він вчинив неправильно. Але я думаю, що інколи наступає такий момент, коли ти обираєш між свободою та комфортом. Це дуже непросто. Олег вибрав свободу, і я його розумію. Я взагалі не уявляю, як би він міг далі жити, якби він зрадив себе, якби, наприклад, пішов на "співпрацю" зі слідством. Так, для мене його слова дуже актуальні. Але ми живемо зараз в такій ситуації в Росії, де людей привчають до конформізму. Свобода та правда - не найважливіші цінності, головне - вижити. Так само, як це було в Радянському Союзі, ми вчимося підлаштовуватися, прогинатися. А діти дивляться на це і стають схожими на нас. Мені здається, Олег мав це на увазі.

Чи може кіно впливати на ці процеси?

Я не думаю, що люди, наприклад, подивляться мій фільм і вся країна одразу зміниться, а Олега Сенцова відпустять на волю. Але я вірю в те, що кіно може вплинути на окремих людей, а вони зможуть змінити ситуацію.