Референдуми у Німеччині: інструмент демократії чи популізму?
27 листопада 2011 р.
Конституція ФРН чітко проголошує: "Вся державна влада йде від народу". Насправді ж у представницькій демократії рішення ухвалюють депутати, обрані громадянами на виборах. Але що робити, якщо люди розчарувалися у політиках? Така тенденція спостерігається у Німеччині вже близько 20 років. Німці прагнуть мати більше впливу на політичне життя в країні, посилити «пряму» демократію й виносити важливі питання частіше на референдум. «Якщо хочете щось змінити, вступайте у лави партій й активніше впливайте на політичне життя», - кажуть у свою чергу політики.
«Суворі вимоги»
Бажання громадян впливати на події в країні через референдум постійно посилюється. Так, починаючи з 1990-го до 2010-го року у ФРН відбулося 269 місцевих референдумів – удесятеро більше, ніж за попередні 43 роки. У Німеччині референдуми передбачені на всіх рівнях, крім федерального. Загальнонімецький плебісцит може бути проведено лише для ухвалення нової Конституції. А на рівні міст або федеральних земель винести ту чи іншу тему на референдум можуть самі громадяни. Для цього необхідно зібрати підписи від 4 до 20 відсотків усіх виборців у громаді або регіоні - залежно від земельних законів. «Це занадто суворі вимоги. Необхідно було б зменшити відповідний ценз», - вважає Гайнер Гейслер, який виступав посередником між політичними партіями в суперечці щодо будівництва нового штуттгартського возкалу.
На користь чи на шкоду?
У більшості випадків правлячі політичні сили самі призначають референдум з суперечливих тем. Так вчинила і влада землі Баден-Вюртемберг на півдні Німеччини. Там вже декілька років тривають протести проти будівництва підземного залізничного вокзалу у Штуттгарті. Уряд й представники Федеральної німецької залізниці так і не дійшли компромісу з противниками проекту. Тож тепер це питання вирішуватимуть на плебісциті.
Але й щодо користі від цього інструменту демократії точаться суперечки. Прихильники референдумів аргументують свою підтримку тим, що це посилює вплив простого люду на ухвалення важливих рішень. Противники ж апелюють до того, що більшості громадян зазвичай бракує часу й знань, аби докладно знати за що вони голосують. Як приклад скептики наводять гітлерівські референдуми 1930-х років з масовою явкою виборців й 99-ти відсотковим «одобрямсом».
Авторитетна думка
Водночас більшість авторитетних «ветеранів» німецької юстиції і політики все ж висловлюються на користь проведення народних волевиявлень. Серед них колишній федеральний президент Роман Герцог та колишній суддя Федерального конституційного суду Ганс-Юрген Папієр. З огляду на події в інших європейських країнах, проведення референдумів вважає необхідним й чинний голова Конституційного суду ФРН Андреас Фосскуле. На питання ж чи можуть референдуми дестабілізувати країну або уповільнити процес прийняття рішень, науковці з університету Гейдельберга однозначно відповідають: ні.
Автор: Вольфганг Дік/Дмитро Каневський
Редактор: Євген Тейзе