Антизахідний альянс в Азії

У п'ятницю, 12 вересня, у столиці Таджикистану Душанбе стартує дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва. У форумі, як очікується, візьме участь і російський президент Володимир Путін і його китайський колега Сі Цзиньпін та іранський президент Хасан Роухані.

У центрі уваги заходу - переговори про розширення спільноти, майбутніми членами якої мають стати Індія, Пакистан, Іран та Монголія. Досі у них був лише статус спостерігача в організації. Якщо вони офіційно увійдуть до лав організації, то в її розпорядженні буде майже 20 відсотків світових запасів нафти, половина глобальних газових резервів, крім того, вона представлятиме інтереси майже половини всього населення світу.

Невідомий союз

До того ж, з огляду на масштабні спільні військові навчання, участь у яких беруть до семи тисяч солдатів, як це було востаннє 24-29 серпня під час так званої "місії миру-2014", вражає той факт, що західні ЗМІ приділяють цьому форуму так мало уваги. Організацію було засновано 2001 року. Її членами є Росія, Китай, Казахстан,Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан.

На початку її існування йшлося насамперед про те, щоб знімати напругу у регіоні. Хартія організації від 2002 року серед своїх цілей і завдань називає "заходи, що формують довіру". Головні з них - боротьба із тероризмом, екстремізмом і сепаратизмом. Також ідеться про економічну та технічну співпрацю.

Російські та китайські інтереси

Росія та Китай прагнуть насамперед стабільності. При цьому йдеться і про двосторонні відносини між домінуючими гравцями у регіоні, зауважує Енрико Фельс з Центру глобальних студій боннського університету. "Росія довго була в Центральній Азії силою, що послаблювалася, натомість Китай підіймався вгору", - відзначає він, додаючи, що країнам ідеться і про про координування інтересів". Тож, ШОС, за його словами, зменшує напругу між Росією та Китаєм.

Крім того, Центральна Азія має для Китаю та Росії стратегічне значення. Росія відчуває загрозу на заході від розширення ЄС і НАТО, пояснив Фельс у розмові з DW. Натомість Китай відчуває тиск на сході - з боку США та їхніх союзників, таких як Японія або Філіппіни. Через це, за його словами, обидві країни, які відчувають загрозу ззовні, повинні добре знаходити спільну мову в Центральній Азії, щоб протистояти зовнішньому тиску".

Стабільні відносини у Центральній Азії слугують і захисту російських і китайських економічних інтересів. Обидві країни залежать від надійного функціонування інфраструктури, зокрема, трубопроводів і залізничних шляхів. Китай імпортує газ і нафту з Росії та Центральної Азії і водночас є найбільшим постачальником товарів у регіон. Так звані залізні шовкові шляхи ведуть від Китаю через Казахстан і Росію аж до Німеччини, з'єднуючи, наприклад, завод BMW у північнокитайському Шеньяні з Лейпцигом.

Не в останню чергу Пекін і Москва хотіли би завадити тому, щоб Центральна Азія, як це вже було в минулому, надавала військові бази для Заходу, особливо для США.

Центральноазійська перспектива

Але центральноазійської перспективи, як наголосила в інтерв'ю DW експертка з питань Східної Європи Беате Ешмент, немає, адже інтереси різних країн різняться. У той час як Киргизстан і Таджикистан економічно та військово залежні від Росії, Туркменістан, котрий не є членом Шанхайської організації співробітництва, намагається зберігати якомога нейтральнішу позицію, відзначає вона.

Натомість Узбекистан здійснює дуже мінливу політику, схиляючись то в бік Росії, то в бік Китаю. "Керівництво найбільшої та військово й економічно найсильнішої країни Казахстану є русофільським",- каже Ешмент, водночас додаючи, що нині є й великі проблеми та напруження. На її думку, казахи побоюються занадто сильного втручання Росії або, в найгіршому випадку, навіть українського сценарію з анексією північних територій. Адже на півночі Казахстану є велика російська меншина.

Водночас Китай досі у регіоні сприймався переважно як інвестор. За її словами, перевага Китаю для керівництва центральноазійських країн полягає в тому, що його інтереси переважно лежать в економічній площині.

Ініціатива проти Заходу

Те, що об'єднує усі країни - байдуже, чи вони є членами, чи мають статус спостерігача у цій організації - заперечення, на їхню думку, світової політики, де домінує Захід зі Світовим Банком або МВФ, чиї офіси розташовані у США.

"Шанхайська організація співробітництва так, як і БРІКС, із заснуванням власного банку розвитку ствердився як альтернативний форум на глобальному рівні", - каже Фельс. За його словами, спільнота намагається створювати альтернативні міжнародні організації та інституції.

Утім, Фельс не виходить з того, що ШОС стане чимось на кшталт антиНАТО чи ОПЕК з бомбами, хоча б тому, що робить ставку не на військовий союз, а на економіку. Крім того, принцип невтручання, що особливо довго домінував у китайській зовнішній політиці, може лише до певної межі діяти в такому союзі держав. Коли, наприклад, 2010 року у Киргизстані дійшло до сутичок між етнічними киргизами та узбеками, що призвело до 2500 загиблих і сотень тисяч вигнанців, ШОС мусила залишатися багато в чому бездіяльною.