Ріхард Ваґнер та його жінки
4 серпня 2015 р."Музика - це жінка, - зауважив Ріхард Ваґнер у своїй теоретичній праці "Опера та драма". - Силу запліднення слід привнести в оперу". Нехай не образить це феміністськи налаштованих сучасників та сучасниць, але: лише "запліднена думкою творця" музика може "породити справжню, життєву мелодію".
Мистецтво та життя були для Ваґнера нероздільними. Тож не диво, що не лише героїням опер Ваґнера, але і реальним подругам доводилося віддавати себе "животворній енергії". Жінки у творчості та житті Ваґнера - три роки тому на цю тему навіть провели спеціальний науковий симпозіум.
Сестрин образ
Вагнерове життя з самого початку рясніло "жіночим началом", чи "жіночими прототипами", як говорить біограф композитора Йоахім Келер, автор книги "Останній титан". Іншими словами, Ваґнер виріс серед жінок та протягом усього свого життя надавав перевагу жіночому товариству над чоловічою дружбою.
Він мав п’ятеро сестер, найстарша з котрих, Йоганна Розалія, зробила для його виховання значно більше, ніж мати Йоганна Розіна. Сама - популярна акторка, вона підтримувала прагнення Ріхарда стати музикантом, напоумила його йти обраним шляхом та залишилась у його серці "ангелом", чию смерть (Розалія померла під час перших пологів у 1837 році) Ваґнер гірко оплакував. Є всі підстави вважати, що саме образ сестри воскресає у світлих фігурах Ельзи чи Елізабет.
Мінна, дружина
Приблизно з 15-річного віку і до останніх років свого життя Ваґнер регулярно закохується. Здебільшого у акторок чи співачок. Перший серйозний роман звів його з примадонною театральної трупи з Магдебурга Вільґеміною, або Мінною Планер, яка невипадково отримала амплуа "першої коханки". Вони познайомились в курортному місті Бад-Лаухштедт у 1834 році. Ріхарду було 22, а Мінні - "вже" 25 років.
Півтора роки по тому вони одружились у Кенігсберзі. Шлюб був, на думку істориків, "обопільним непорозумінням": "досвідчена" Мінна шукала стабільності, а закоханий Ваґнер жадав пригод. Хай там як, шлюб тривав 30 років, протягом яких Мінні вдавалось, попри все, зберігати статус "головної жінки" у житті Ріхарда Ваґнера.
Якщо в попередні десятиріччя "вагнерознавці" дотримувались позиції самого Ваґнера, який відмахувався від шлюбу з Мінною як від "помилки юності", то сьогодні перша жінка, так би мовити, реабілітована. Відомо, що Ваґнер інтенсивно обговорював з дружиною творчі плани, зокрема, разом з нею розробив початкову концепцію опери "Парсіфаль".
Матільда, муза
Матільда Везендонк, дружина шанувальника Ваґнера та мецената Отто Везендонка, вважається "великим коханням" у житті Ваґнера. Роман із заміжньою жінкою та дружиною друга мав, імовірно, платонічний характер, що зробило його особливо емоційно напруженим - та продуктивним у творчому плані.
У виплеску творчої енергії виникають "Золото Рейну" та "Валькірія" (ця опера присвячена Матільді). "Любовний трикутник" з Везендонками великою мірою служить джерелом натхнення для "Трістана та Ізольди". І нарешті, п'ять віршів Матільди, покладені на музику закоханим композитором, утворюють вокальний цикл "Пісень Везендонк" (Wesendonck Lieder), який є одним з найбільш експресивних зізнань у коханні в історії музики.
Козіма, господиня на Зеленому пагорбі
Роман з Матільдою Везендонк, що так чи інакше не мав перспектив, призвів до остаточного розриву з Мінною. Саме у цей непростий момент Ріхард Ваґнер зустрічається з жінкою, яка зіграла центральну роль у його житті: Козімою, дочкою графині Марі д'Аґу та друга Вагнера Ференца Ліста.
Роману не завадило і те, що Козима була у час зустрічі з Ваґнером заміжньою дамою та матір'ю двох доньок, а також те, що її чоловіком був, знов-таки, друг Ваґнера та пропагандист його творчості, диригент Ганс фон Бюлов. Сам Бюлов обмежився коментарем: "Як людина Ваґнер ниций, але як творець - великий". Козіма та Ріхард Ваґнер одружились у 1870 році, у шлюбі народилися троє дітей Ваґнера: доньки Ізольда та Єва і довгоочікуваний син та спадкоємець Зіґфрид.
Саме Козімі, вірній дружині, захопленій шанувальниці та дбайливій господині в одній особі, ми, власне, і завдячуємо реалізацією ідеї фестивалю в Байройті. Вона ж очолювала фестиваль після смерті Ваґнера у 1883 році, перетворивши його у культову подію світового масштабу. Та це вже інша історія.