"Світ у мініатюрі": виставка антикварних іграшок у Мюнхені

Як бавилися діти сто п"ятдесят років тому? Чому хлопці гралися циновими солдатиками, а дівчаткам дарували ляльок? Чимало розповісти про те, як жили і чим гралися у минулому чи позаминулому сторіччі, можуть, звичайно ж, старі іграшки. Мюнхенський національний музей створив нещодавно експозицію, яка висвітлює культурну історію іграшок.

"Світ в мініатюрі" - приблизно так можна було б перекласти назву виставки у Мюнхенському національному музеї. Чудово відреставровані іграшки просто сяють за скляними вітринами. Перед нами ідеальний світ, в якому ошатні ляльки чарують своїми порцеляновими посмішками. Іграшкові будиночки, устатковані всім необхідним, навіть столом з крихітними приборами та мисками з порцеляни. Чи справді діти гралися цими коштовними речами? Куратор виставки Ніна Ґокерель розповідає, що колись діти гралися інакше, їх рідко залишали наодинці з іграшками.

"Гадаю, що раніше діти ставилися до своїх іграшок набагато дбайливіше. Це мало, певно, різні причини. Здебільшого їм довзоляли гратися лише під наглядом няні, матері або когось зі старших дітей. Окремі іграшки потрапляли до дитячої кімнати тільки в святкові дні. Себто, ними можна було гратися, приміром, лише на Різдво. Частково, це мабуть, пов"язано з тим, що діти не мали стільки іграшок, як сьогодні. Вони більше зосереджувалися на окремих іграшках і гралися ними дуже дбайливо, якомога довше зберігаючи своїх улюбленців."

Іграшковий світ було суворо поділено на хлопчачу та дівчачу частини. Хлопці гралися машинками, потягами та циновими солдатиками, що мали підготувати їх до чоловічого світу. Дівчаткам дарували ляльок, граючись якими вони готувалися до подружнього життя й материнства. Сучасні діти не надто зважають на окремі іграшкові світи, як приміром, ця дівчинка:

"Тепер я граюся інакше. Раніше я охоче гралася, наприклад, 4 чи 5 ляльками Барбі. Тепер вже ні. Це недобре, коли є іграшки окремо для хлопців і дівчат. Бо кожному може закортіти погратися різними іграшками. Їх не треба ділити на дівчачі й хлопчачі".

А чи є типові іграшки тільки для хлопців?

"Солдатики і комп"ютер. Але це дурниця, якщо вони тільки для дівчат чи тільки для хлопців, бо вони разом можуть гратися в різні ігри".

Ніна Ґокерель розповідає, що головна ідея нової виставки - показати, як світ дорослих відображався колись у іграшковому світі дітей. Приміром, меблі іграшкових будиночків є віддзеркаленням справжнього дорослого світу, де дами сиділи за столом у кріслах з високими прямими спинками і пили чай з китайської порцеляни. Навіть кольори та шпалери імітують реальні інтер"єри заможних людей, що мешкали у Німеччини 19-го сторіччя. Тому невипадково, що єдині збережені іграшки потрапили до нас з сімей заможного середнього класу, розповідає Ніна Ґокерель:

"Іграшки, що потрапили до експозиції, приміром, великі коники-гойдалки, розкішно устатковані іграшкові кухні та іграшкові кімнати з чудовими меблями, були, очевидно, дуже дорогими. Тому наша виставка представляє іграшки тільки окремого соціального прошарку, а саме виключно іграшки дітей заможного міщанства. Звісно, інші діти теж мали свої іграшки, однак це були прості речі - ляльки з матерії чи вирізьблені з дерева звірі або тріскавки, наповнені звичайним горохом. Вони, на жаль, майже не збереглися, адже відслуживши своє, опинялися, як правило в печі."

Цікаво, що серед доросліших, 13-14річних дітей, які відвідували виставку, старі іграшки не викликали особливого захоплення і мало хто хотів би знайти щось подібне на них серед своїх різдвяних подарунків. У сучасних дітей - свої смаки. Вони хочуть, аби їм подарували, приміром, новий комплект дла сноуборда, комп"ютерні ігри, книжки про Гаррі Поттер, лижі чи мобільні телефони. Саме це цікавить сучасних дітей. Жодного іграшкового будиночка у списку подарункових побажань чи ще чогось, схожого на смаки минулих століть.

А от сучасним дідусям та бабусям аж ніяк не загрожує брак ентузіазму до старовинних іграшок. Старші пані йойкають та зітхають, схилившись над крихітними циновими граблями та коцюбами, що висять на кілочках над мініатюрним каміном, а пенсійного віку чоловік у товстих окулярах уважно вивчає мініатюрні потяги, що завмерли на рейках під склом.

Це дає привід підозрювати, що насправді дорослі купують на подарунки переважно ті іграшки, якими б вони самі гралися. Якби, звичайно, мали на те час.