Заліщук: Верховна Рада - кнопкодав Адміністрації президента

Народна депутатка Верховної Ради України від "Блоку Петра Порошенка" Світлана Заліщук пройшла до парламенту в 2014 році і стала однією з представниць нового покоління українських політиків, яке саме себе називає "єврооптимістами". До обрання народною депутаткою Заліщук працювала журналісткою та реалізовувала низку громадських ініціатив.

DW: Світлано, Ви потрапили до Верховної Ради за списком "Блоку Петра Порошенка", але на сьогодні вкрай критично налаштовані стосовно президента України. Чому тоді не виходите із фракції?

Світлана Заліщук: Тому що це означає, що я втрачу мандат. У "Блоку Петра Порошенка" є конкретна програма, і в ній чітко перераховані обіцянки й реформи, які фракція зобов'язалася виконати. Я вимагаю від уряду і президента ці програмні обіцянки реалізовувати. Із фракції повинні виходити люди, які не хочуть робити того, що обіцяли.

Ви знаєте, мені до рук потрапила дуже цікава книжка Вацлава Гавела "Літні медитації", де він написав дуже цікаву фразу: "Для мене найголовніше - стати інструментом в історії і часі, щоб зробити те, що я повинен". Мені здається, що, на жаль, президент України не став інструментом для історії своєї країни.

У чому полягають Ваші ключові претензії до президента?

Перше - це, безумовно, корупція - хребет усіх нинішніх проблем. Ми бачимо, що насправді є коло людей, які "кришують" або є "смотрящими". У СБУ, наприклад, у Генпрокуратурі, у правоохоронних органах такі люди за допомогою репресій вибивають гроші з бізнесу.

Друге - це, звісно ж, преференції: певне коло людей все ж таки отримує монополію на ті чи інші ресурси та активи. Так можна сказати про (Рената. - Ред.) Ахметова - одного з батьків імперії екс-президента України Віктора Януковича. Тепер він плавно став спонсором Порошенка, хоча саме Ахметов інвестував колосальні ресурси в те, щоб збудувати авторитарний режим і корупційні схеми. Сьогодні ця людина отримує основний прибуток від усієї української енергетики, і ми бачимо, що, наприклад, регуляторна комісія - незалежні регулятори - працюють в інтересах конкретної людини.

Третє - це монополія на ухвалення рішень. Найголовніше, за що взагалі боролися люди, - це змінити правила, а не персоналії. Не важливо - хто стоїть за кермом, важливо - куди і як він скеровує. Мені здається, цю монополію вдалося трохи відібрати в олігархів, але вона збережена для певного кола - кілька людей збираються за столом і ухвалюють рішення. Тобто парламент є кнопкодавом для того, що вирішено в Адміністрації президента.

Я правильно розумію, що повну відповідальність за те, що відбувається, Ви покладаєте на президента Порошенка?

Безумовно. Він керує цим потягом. На ньому лежить найголовніша відповідальність. Президент володіє тими повноваженнями, силою і ресурсами, які можуть змінити ситуацію у країні.

У Вас як у депутатки немає повноважень для того, щоб впливати на ситуацію у країні?

У мене є повноваження, але цей вплив все одно обмежений рамками особистої позиції.

Що Ви маєте на увазі під політичною позицією? Ви  - депутатка. У російському парламенті, наприклад, немає жодного незалежного депутата.

Я не хочу порівнювати Росію та Україну, для мене не це є відправною точкою. Я хочу порівнювати Україну з Україною. Ми дуже сильно відрізняємося від тієї України, яка була за Януковича, але цього не достатньо. Те, за що виступали люди і що було обіцяне політиками, реалізоване на 20-25 відсотків, і колосальне вікно можливостей, яке існувало, зараз зачиняється. Можливо, його вже й немає.

Головна претензія саме в тому, що ми могли зробити так багато, але, на жаль, не зробили. Ми лишилися сірою зоною в геополітиці, ми лишилися країною, в яку не хочуть приходити інвестори. Ми лишилися країною, яка в корупційних рейтингах Freedom House чи Transparency International займає дуже-дуже низькі позиції.

Розумієте, політика - це командна гра. Не можна одному депутатові змінити ситуацію в країні. Потрібно мати партію, фракцію, повноваження. Я можу змінити ситуацію локально. І нас, таких людей, багато. Я називаю наше молоде покоління так: "Ми - troublemakers, а не decisionmakers". Тобто ми створюємо проблеми всередині парламенту і всередині своїх фракцій, але не сидимо за столом переговорів, у ході яких увалюються рішення.

Антикорупційне бюро створили два роки тому, але позиція України в рейтингу Transparency International з тих пір не змінилася.

Проблема в тому, що у країні немає судової системи. Проводяться розслідування, але за ними не виносять судових рішень. Якщо говорити про депутатський мандат і про вплив, то я вважаю, що головна наша проблема у кількості. За моїми підрахунками, у парламенті та уряді сьогодні близько 10 відсотків представників нової влади, які були раніше, наприклад, у громадському секторі чи журналістиці.

Це досить багато.

Цього достатньо, щоб переломити ситуацію.

А які у Вас плани, щоб з 10 зробити, наприклад, 60 відсотків?

Є актуальний порядок денний, і поки ми працюємо в цьому нинішньому парламенті, у нас є дуже конкретний список питань, за який ми ведемо активну кампанію. Все одно ми не здаємося. Знаєте, проблема в тому, щоб ось ця енергія і хвиля людей після Євромайдану не інституціоналізувалася. Про що я говорю? Усі ми прийшли до Верховної Ради з партіями, політиками, які уже існували, мали рейтинги, ресурси і підтримку великих фінансових і політичних груп. Ми не стали незалежною силою, яка б запропонувала свій порядок денний і, відповідно, стала інститутом.

Чому?

Хороше питання! Можливо, Росії треба врахувати наші помилки, коли ви будете переживати свою революцію. Я думаю, що було мало досвіду і дуже мало часу. За три місяці неможливо було організуватися, щоб збудувати партію.

Чому між Україною та Росією, попри війну, збережені дипломатичні відносини?

Я якраз працюю в комітеті з міжнародних відносин (Заліщук - глава підкомітету з питань євроатлантичної співпраці  та євроінтеграції. - Ред.) Ми з юристами намагалися зробити експертизу того, як вирішувалося це питання під час інших світових конфліктів у ХХ столітті, чи зберігалися дипломатичні відносини. Практика показує, що 50 на 50. Але це нічого не змінює.

Якщо ми зберігаємо дипломатичні відносини з Росією, то вона зберігає і свої зобов'язання, наприклад, щодо доступу українських консулів до політв'язнів та інших українських громадян, які потрапляють у складну ситуацію. Це не завжди відбувається, але в нас є право на цьому наполягати. Саме це на сьогодні утримує, щоб не робити таку політичну заяву.

Чи немає у Вас відчуття, що Захід розчарований тим, що відбувається в Україні?

Я бачу, що Захід розчарований, і гадаю, що разом з ним розчароване й українське суспільство - тією неспроможністю зробити те, що ми повинні були зробити. Адже Україна могла здійснити величезний стрибок, навіть порівняно з Грузією, у якої вийшло набагато більше, ніж вийшло зараз у нас, на жаль. Але я хочу також сказати, що Європою ми - політики, українське суспільство - в якомусь сенсі також розчаровані. Європа могла б зробити більше.

Що конкретно?

Те, чого досягла Європа, - це збереження певних санкцій, але ми бачимо загравання з Росією на економічному рівні. Наприклад, "Північний потік-2", який Росія реалізує разом з п'ятьма іншими енергетичними компаніями з Нідерландів, Австрії, Німеччини, Італії. І цей газопровід дозволить в обхід України транспортувати весь газ, який потрібен Європі.

Тобто, по суті, українська газотранспортна система буде не потрібна. На сьогодні, наприклад, без позиції Німеччини цей проект неможливо буде реалізувати, але якраз вона на своєму рівні не заблокувала в межах ЄС можливість його реалізації. Я оцінюю це як нестратегічне рішення. Сьогодні Анґела Меркель (Angela Merkel) - заручниця позиції німецького бізнесу. Вона не займає відповідну жорстку позицію щодо "Північного потоку-2". Я думаю, вона розуміє, що втратить підтримку.

Точно так само Обама не надав Україні летальної зброї - це, я б сказала, дефіцит стратегічного лідерства і стратегічного мислення. Все одно ми бачимо, що європейські лідери мислять категоріями електоральних рамок, і це накладає свій відбиток на ті, я б сказала, помилки, які дозволяють потім Росії вигравати "гібридну війну", яку вона веде не лише проти України, а  й проти західного світу.