Синдром відокремлення в ЄС
17 жовтня 2012 р.
Після понад трьохсотрічного союзу з Англією у рамках Сполученого Королівства шотландці отримали право провести референдум щодо своєї самостійності. Всенародне опитування відбудеться 2014-го року.
Відповідну домовленість підписали у понеділок, 15 жовтня, британський прем'єр-міністр Девід Кемерон та керівник шотландського регіонального уряду Алекс Солмонд. Шотландцям, які прагнуть до незалежності, складають чудову "компанію" інші європейські народи.
Багаті регіони хочуть відокремитися
Характерно, що відокремлення від своїх метрополій прагнуть насамперед економічно сильні європейські регіони. Так, за даними статистичного відомства ЄС, регіони Каталонія та Країна Басків, що добиваються незалежності, виробляли у 2009 році майже чверть Валового внутрішнього продукту Іспанії, хоча їхня площа становить лише менше десяти відсотків іспанської території.
Італійська північ з Південним Тіролем та Міланом, яка перебуває у добрій економічній кондиції, більше не хоче годувати слабкий південь. Та й шотландці не хочуть ділитися доходами від видобутку нафти.
Найбільш гостра ситуація у Бельгії, де фламандські сепаратисти дедалі гучніше вимагають дати їм право відокремитися від франкомовного півдня. Фландрія охоплює хоча й лише третину бельгійської території, але дає майже 60 відсотків ВВП країни.
Багато причин для самостійності
Але поряд з економічними причинами, бажання до незалежності має під собою і низку інших, каже професор етнології кільського університету Зільке Ґетш-Ельтен. Всі вони вкупі спрямовані на визначення власної ідентичності, каже вона: «Мова, спільна історія, або те, що розуміють під великим поняттям культури». Можуть відігравати роль також релігія та географія, зокрема, те, де розташований регіон – скраю чи у центрі країни.
Рухи за незалежність у Західній та Південній Європі хочуть, у першу чергу, зберегти окремішність своєї етнічної групи. Однак лише цей аргумент не дає їм за міжнародним правом дозвіл на відділення усупереч бажанню метрополії, пояснює професор Кристіан Гільґрубер з боннського університету. «В цьому питанні фахівці з міжнародного права одностайні. Інша річ – коли йдеться про грубі порушення прав певної національної групи або геноцид, як це мало місце у випадку з Косовим»,- каже Гільґрубер. У цій колишній сербській провінції в 1998-1999-х роках десятки тисяч людей загинули унаслідок війни між сербськими солдатами та Косовською повстанською армією.
Розмежування колишньої Чехословаччини на Чеську Республіку та Словаччину відбулося в інший спосіб. Цей крок був здійснений у 1993-му році мирним шляхом та за обопільною згодою, в результаті чого виникли дві повноцінні держави.
Трохи самостійні
Хоча у європейських Іспанії та Ірландії час від часу стаються теракти сепаратистських угруповань, боннський правознавець Кристіан Гільґрубер не очікує в Європі «глибинних деформацій» та війн за незалежність, таких як в інших частинах світу, зокрема в Ефіопії, в Східному Тиморі або в Судані.
У відокремленні від метрополії, як-от у випадку з Шотландією, фахівець бачить проблеми іншого плану: «Звичайно, треба буде говорити і про, так би мовити, наслідки розлучення. Особливо поділ майна та боргів: Шотландію не відпустять у незалежність, якщо вона не візьме на себе частину заборгованості Сполученого Королівства». Тому, скоріш за все, закінчиться тим, що шотландці зрештою задовольняться отриманням трохи більшої економічної незалежності від Лондона, але повністю прощатися з Великобританією не стануть.