Спецдоповідач ООН щодо України: Надто мало відповідальності

Сторони конфлікту на Донбасі регулярно звинувачують одна одну в порушенні прав людини. Утім, про власні прорахунки як самопроголошені республіки, так і Київнайчастіше мовчать. Натомість про них говорять в ООН, критикуючи бойовиків за сваволю щодо мирного населення, Україну за нерозслідувані катування. Останні зокрема часто приписують добровольчим батальонам та збройним утворенням, легальний статус частини з яких лишається сумнівним.

DW поспілкувалась з експертом ООН, спеціальним доповідачем з питань позасудових страт істрат без належного судового розгляду Крістофом Гайнсом. У його резюме - відвідування конфліктних зон у Афганістані, Кенії, Замбії, вивчення ситуації у Індії та Кенії. Минулої осені Гайнс відвідав Україну, зокрема Київ, Одесу й Донбас. За підсумками цього візиту в середині червня він доповідав у Раді з прав людини ООН, закликавши Україну розформувати незаконні збройні загони та серйозно взятися за розслідування порушень прав людини українськими силовиками.

DW: Пане Гайнс, у своєму звіті ви припускаєте можливість існування таємних в'язниць та катівеньна Донбасі. На чому базуються такі припущення?

Ми чули про це від представників розвідки, з обох сторін - вони зазвичай звинувачують одне одного в створенні таємних місць тримання під вартою. Проте ми не змогли дослідити та підтвердити фактами такі заяви.

Ви також отримали чимало скарг на погане поводження з підозрюваними з боку начебто представників СБУ під час досудового слідства. Як представники української влади відреагували на це в розмові з вами?

Вони заперечують це. Кажуть, що ніколи не чули про такі випадки. Мене дуже стурбувало те, що представники влади абсолютно заперечують такі факти, видається, що вони просто не хочуть про це говорити.

Чи можете ви сказати, хто саме це заперечує?

Зараз я не згадаю імена, проте це представники служби безпеки.

У чому, на вашу думку, головна проблема із правами людини в Україні?

Я фокусувався на питанні прав людини, зокрема праві на життя. Тому доводилося займатися позасудовими стратами, недотриманням міжнародного законодавства (…) Основне моє здивування - напрочуд мала відповідальність. І це стосується обох сторін конфлікту.

Якщо говорити про відповідальність з боку уряду в Києві, у чому проблема: недосконалість законодавства чи неякісне його використання?

Уряд повинен стежити за порушеннями прав людини, такими як вживання надмірної сили чи дії за межами дозволеного у збройному конфлікті. Порушників необхідно переслідувати за законом. Наприклад, чи засуджують поліцейського, який стріляє у людей без попередження, чи військових, які обстрілюють мирних жителів. І мені видається, що в Україні дуже погано працює система відповідальності щодо таких випадків.

Які, з вашої точки зору, найкричущі випадки таких порушень?

Думаю, таким можна назвати Майдан-2014, коли у лютому було вбито близько ста людей. З тих пір дуже мало прогресу в розслідуванні, головний підозрюваний втік, докази втрачені. Точно так і з інцидентом в Одесі в травні 2015 року. Йдеться про так звану "справу Дому профспілок". Коктейлі Молотова чи щось інше спричинило пожежу - більше 40 людей загинуло. Нікого досі не покарали за це. Крім того, обидві сторони конфлікту на сході України - і сепаратисти, й урядові війська - обстрілюють одне одного, зачіпаючи міста й села, не розрізняючи цивільних та учасників бойових дій.

Необхідно почати кримінальні переслідування людей, які порушують права людини. Розумію, наскільки це складно в умовах збройного конфлікту, проте нікого так і не покарали. Є закиди, які не розслідуються належним чином. І це лежить в основі мого звіту - заклик до проведення ретельного розслідування.

Як відрізняється ситуація з правами людини по різні боки "лінії розмежування"?

Тут варто говорити радше про три зони: неохоплена конфліктом територія країни, частина сходу України, підконтрольна урядові, та частина під владою сепаратистів. Загалом у зоні конфлікту загинуло вже більше дев'яти тисяч людей. Дотримання прав людини там значно гірше, аніж на решті території країни. Ми хотіли поговорити з керівниками територій на схід від лінії зіткнення. У нас навіть були призначені переговори, проте вони просто не приходили на зустрічі. (…) Проте ми побачили, що дві відколоті республіки не створили судової системи, яка б працювала. На західній (підконтрольній уряду. - Ред.) частині такі структури є, та їх не використовують.

Як ви оцінюєте поточні зусилля української влади щодо захисту прав людини?

Не думаю, що в розмовах упускається щось важливе. Проблема із імплементацією. Є омбудсмен, у якої механізм відвідування в'язниць. Думаю, саме тому немає скарг із в'язниць, де утримують людей на стадії досудового слідства. Щось працює, щось ні, проте системного процесу щодо захисту прав людині в Україні не видно.

Як бути з відповідальністю самопроголошених республік, які не мають міжнародно визнаного легального статусу?

Потенційно повстанські групи могли скоїти воєнні злочини, злочини проти людяності. Якщо буде достатньо доказів, їх можна переслідувати за це.

Навіть попри відсутність офіційно проголошеної війни чи військового стану?

Як мінімум, наявний неміжнародний збройний конфлікт. І, думаю, усі сторони розуміють, що йдеться про збройне протистояння. Злочини проти людяності не потребують війни, вони можуть трапитися і поза бойовими діями. Воєнні злочини - у війні, але ж там точиться збройний конфлікт неміжнародного характеру.

Ваш звіт закликає до розпуску та можливого кримінального переслідування самоорганізованих збройних груп. Наскільки серйозною загрозою є такі утворення?

Частина з них влилася до структур Збройних сил та стала частиною системи. Проте уряд має розібратися з групами, які залишаються поза контролем. Наприклад, переконати їх вступити до лав армії чи роззброїти.

Чи помітили ви під час свого візиту роботу пропагандистської машини, з обох сторін, зокрема стосовно прав людини?

Обдві сторони використовують права людини як інструмент для звинувачення одна одної в їх порушеннях. Проте не опікуються такими випадками у себе, не розслідують їх. Вони зосереджені на відстеженні порушень з іншого боку. І пропаганда відіграє для обох сторін важливу роль.

Під час вашої поїздки в Україну ви так не змогли потрапити в Крим, натомість зустрілися з російським консулом в Одесі. Про що йшлося на перемовинах та чи стежить ООН за порушенням прав людей на півострові?

Я сказав їм, що велика проблема у відсутності прозорості та відповідальності стосовно того, що там коїться. Навіть місія комісара ООН з прав людини в Україні не має туди доступу. Я запитав про можливість візиту, мені сказали, що його можна організувати лише через Москву. Але це б визнало легітимність анексії (…) Тому зараз складно сказати, як саме в Криму порушуються права людини. Моніторингова місія у Києві не може отримати доступ (до півострова. - Ред.), проте це питання регулярно порушується.