Транзит із присмаком корупції. Слабкі місця газової угоди
24 грудня 2019 р.
Попри скепсис голови "Нафтогазу" Андрія Коболєва, який за декілька днів до газових переговорів у Мінську вважав вірогідність досягнення угоди щодо транзиту російського газу через Україну до ЄС вкрай низькою, сторонам вдалося знайти компроміс. Міністр енергетики України Олексій Оржель назвав це "дуже доброю новиною", а виконавчий директор "Нафтогазу" Юрій Вітренко був обережніший у своїх оцінках, зазначивши, що сторони "зійшлися посередині".
За словами менеджера, в той час, як "Газпром" прагнув укласти контракт на один рік, українська сторона бажала мати договір строком на десять років. У підсумку ж досягнуто домовленості про п'ятирічний транзит. "Гарантовані потужності - теж приблизно посередині між тим, що пропонував "Газпром", і що хотіли ми", - зазначив Вітренко. Так, у 2020 році через українську ГТС планують перекачати 65 мільярдів кубометрів газу, а у наступні чотири роки - по 40 мільярдів кубометрів. Помічник президента України Андрій Єрмак, натомість, наполіг на тому, що "Газпром" виплатить "Нафтогазу" борг у майже три мільярди доларів за рішенням Стокгольмського арбітражу.
Одразу після оприлюднення новини щодо успіху транзитних переговорів експерти зазначили DW, що цей компроміс дозволив відвернути газову війну. Втім, після оприлюднення протоколу домовленостей на сайті українського уряду стало можливим докладніше розглянути умови, на яких було досягнуто домовленість, та побачити їхні слабкі місця для Києва.
Боротьба за рентабельність
Окрім повного припинення газового транзиту через Україну, не меншим ризиком було б його зменшення до рівня, який би зробив роботу української газотранспортної системи (ГТС) нерентабельною. Ще у квітні 2018 року голова правління "Газпрому" Олексій Міллер заявляв про плани скоротити транзит до 10-15 мільярдів кубометрів на рік.
Однак, за словами президента київського Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайла Гончара, не лише озвучених "Газпромом" 10-15 мільярдів кубометрів, але й передбачених протоколом 40 мільярдів кубометрів транзиту, починаючи з 2021 року, може бути недостатньо для того, аби українська ГТС не стала збитковою. Видатки на утримання системи, яка розрахована на перекачування 142, а не 40 мільярдів кубометрів на рік, у підсумку можуть виявитися непідйомними, пояснює експерт.
Запобігти цьому мали б європейські правила тарифоутворення, зазначає керівник київського Центру досліджень енергетики Олександр Харченко. Їхнє застосування для розрахунку транзитного тарифу означатиме, що чим меншими є обсяги транзиту, тим більше платитиме замовник перекачки газу. Це упереджує ситуацію, коли газ транспортується за ціною, нижчою за собівартість, адже збільшення операційних витрат автоматично закладається у тариф разом із зменшенням законтрактованих обсягів, пояснює експерт.
Суперечливий тариф
Варто зазначити, що у протоколі зустрічі згадується той факт, що на момент бронювання транзитних потужностей на п'ять років Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в Україні (НКРЕКП) має встановити конкурентний тариф, який буде визнаватися "Нафтогазом" і відповідати рівню газотранспортних тарифів, що застосовуються у країнах Західної та Центральної Європи. Але найцікавішим є те, що стосується це угоди, яку між собою укладе "Нафтогаз" та "Оператор газотранспортної системи України" - тобто, дві українські компанії. Про те, якими ж будуть деталі угоди - зокрема й тариф - між "Газпромом" та "Нафтогазом", що виконуватиме функції "організації транспортування" газу і який своєю чергою укладатиме угоду із українським оператором ГТС у якості агента російської компанії в Україні, у опублікованому протоколі не сказано ні слова.
23 грудня російський віцепрем'єр Дмитро Козак заявив, що розмір плати "Газпрому" за надання "Нафтогазом" "агентських послуг з транспортування газу" буде "твердим" та не змінюватиметься протягом п'яти років. Він також зазначив, що через це саме українська компанія нестиме на собі ризики, пов'язані зі зміною законодавства чи тарифного регулювання. А прем'єр РФ зазначив, що тариф залишиться на прийнятному для російської сторони рівні і буде дуже "гуманним", адже спроби української сторони підвищити його "майже нічим не скінчилися".
На момент публікації статті у пресслужбі "Нафтогазу" не відповіли на прохання DW прокоментувати заяви російських можновладців. Складне узгодження контрактів із "Газпромом" триває, повідомив ввечері 23 грудня на своїй сторінці у Facebook Юрій Вітренко. Харченко ж зазначає, що в розмовах з ним представники української компанії наполягають - "Нафтогаз" просто виставлятиме "Газпрому" рахунок, складений оператором ГТС відповідно до європейських правил, але на додачу із власною націнкою за надані послуги. "В разі, якщо у підсумку тариф для "Газпрому" й справді буде визначатися європейськими правилами, то я однозначно підтримуватиму таку угоду, але якщо це буде визначатися лише двосторонньою угодою із російською компанією, то це - повна поразка української позиції", - розмірковує експерт.
Корупційна годівниця
Гончар, натомість, бачить ситуацію песимістичніше. "Переговорна позиція "Нафтогазу" була сильною, враховуючи теплу зиму, запаси газу, виграш у Стокгольмі та американські санкції проти "Північного потоку-2", запроваджені напередодні", - каже Гончар. Натомість, за його словами, українська сторона відмовилась від подальших досить перспективних судових суперечок взамін на виплату виграшу у Стокгольмському арбітражі, яку "Газпром" і так заклав у свій бюджет на 2019 рік, а також фактично погодилася вивести контракт з російською компанією з-під європейського регулювання, проти чого Київ раніше активно виступав разом із Брюсселем.
Ця поступливість в українській позиції, за словами експерта, стала можливою лише після того, як політичне керівництво України почало активно втручатися у комерційні переговори між двома компаніями, що яскраво показало обговорення питання газового транзиту під час переговорів у "нормандському форматі" в Парижі. Така ситуація може мати значні корупційні ризики і фактично повернути Україну у ситуацію до 2014 року, коли російський газ використовувався Кремлем для маніпулювання українською владою, попереджає Гончар.
Із тим, що за небажанням російської сторони грати за європейськими правилами газового транзиту криється політична логіка, погоджується Харченко. За його словами, це чудово ілюструє абсолютно протилежна ситуація із транзитом нафти. 3 грудня компанії "Укртранснафта" та "Транснефть" без жодних скандалів підписали угоду щодо подовження транзиту російської нафти через Україну ще на 10 років. "Всім добре відомо, що Кремль використовує нафту для наповнення бюджету, а газ - як корупційну годівницю та засіб ведення війни", - каже експерт.
Протокол про наміри
Втім, усі співрозмовники DW запевняють - статус опублікованого протоколу з юридичної точки є мізерним, бо він лише декларує кроки, які сторони прагнуть зробити на шляху до підписання реальних угод. При цьому Харченко сумнівається, що у "Газпромі" погодяться підписати контракти, якщо у підсумку вони призведуть до того, що тариф для російської сторони буде визначатися українським регулятором на основі європейських правил. На думку експерта, Москва цілком могла імітувати готовність домовлятися лише для того, аби відтермінувати запровадження санкцій США проти "Північного потоку-2", але після ухвалення цього рішення у Вашингтоні в такій позиції вже немає необхідності.
Але навіть якщо цей відносно оптимістичний для України сценарій буде реалізовано, це не означатиме, що така перемога у підсумку не стане "пірровою", додає Гончар. "Єдиною реальною запорукою збереження газового транзиту через українську ГТС є недобудова "Північного потоку-2". Як тільки він запрацює, жодні угоди не завадять Кремлю припинити транзит газу під будь-яким зручним приводом", - попереджає експерт.