Незворушний Ердоган

Упродовж останніх днів Туреччина переживає безпрецедентну для її новітньої історії хвилю демонстрацій проти прем'єр-міністра країни Реджепа Таїпа Ердогана та його партії консервативних ісламістів. Безпрецедентним є й жорстоке поводження турецької поліції з масами протестувальників у Стамбулі, Анкарі та інших містах. Унаслідок сутичок демонстрантів із поліцією загинуло щонайменше двоє людей. Кількість поранених уже сягнула 4100 людей, 43 з них перебуває у важкому стані, повідомляє dpa із посиланням на турецьке Об'єднання лікарів. За попередніми даними, було заарештовано близько двох тисяч людей у понад 60 містах.

"Ердоган - демократично обраний голова уряду"

Акція природозахисників на центральній стамбульській площі Таксім, які виступали проти амбітної забудови місцевого парку, унаслідок жорстоких дій поліції вилилася у демонстрації, до котрих долучилися усі верстви населення. Непоступливість Ердогана та його висловлювання, що демонстрантами керують "маргінальні групи", вже призвели до його порівняння з деспотами, скинутими внаслідок "арабської весни". Тож, навіть після офіційного вибачення заступника прем'єр-міністра країни Бюлента Аринча протести не припинилися.

Проте чи доцільно проводити паралелі між подіями в Туреччині та арабських країнах? "Ердоган на відміну від повалених арабських лідерів є демократично обраним головою уряду", - підкреслює експерт німецького Фонду науки та політики Ґюнтер Зойферт. За його словами, політичний режим у Туреччині не є авторитарним, натомість у країні існує ряд дієвих демократичних механізмів.

"Втома від правління"

Турецький оглядач і політичний експерт Дженгиз Чандар вказує на певну "втому від правління" Ердогана, який уже десять років перебуває при владі. "Він намагається прикрасити цю втому від правління марнославством і надмінністю, а в надзвичайній ситуації жорстокістю сльозогінного газу і водометів. Проте я більше не вірю в те, що цей народ наступного року обере Ердогана президентом і готовий витримати його протягом двох термінів на посаді глави держави", - відзначає експерт.

Політичні сили, які перебувають в опозиції до Ердогана, дуже неоднорідні. Прибічники соціал-демократичної Республіканської народної партії, близькі до них кемалісти - послідовники засновника республіки Мустафи Кемаля Ататюрка, націоналісти, курди, алавіти, які вимагають від сунітської влади визнати їх релігійною меншиною, як і маленькі маргінальні релігійні групи на кшталт "антикапіталістичних мусульман" об'єдналися у єдиний опозиційний фронт. Що буде, коли вони досягнуть бажаної мети - скинуть Ердогана - нині ніхто не коментує.