Українка у своїй книзі італійською бореться зі стереотипними уявленнями про жінок зі Східної Європи

Книга розповідає про життя Світлани, української дівчини з простої сім’ї, яка змалку мріяла про Італію як про рай на землі, і яка пережила багато пригод і негараздів, переїхавши до цієї країни. Роман Марини Соріної - перша за останні десятиліття художня книга, написана українкою на італійській мові. Твір входить до серії автобіографій жінок з екзотичних країн, хоча власне автобіографічного в ньому мало, зізнається авторка.

Марина народилась в Харкові, закінчила там школу і перший курс педагогічного вузу, після чого 1995 року переїхала до Італії, де навчалася в університеті міста Верони і захистила дипломну роботу на тему особливостей перекладу творів Миколи Гоголя італійською мовою. Нині вона – аспірантка цього університету.

«Світлана – це не я, - каже Марина, - мені ніколи не доводилось працювати в полях чи прибирати квартири, але на італійську дійсність вона дивиться моїми очима. Те, що її вражає з точки зору побутового та соціального життя – це те, що вражало свого часу мене». Водночас, у книзі немає майже нічого вигаданого. Все, що трапляється зі Світланою в Італії, було пережите самою письменницею, її подругами або іншими українським жінками, яких вона зустрічала за роки проживання в країні. Характер і соціальний статус героїні були вибрані не випадково, каже Марина Соріна:

„Я свідомо писала не про заробітчан, які приїжджають з конкретною метою заробити та повернутись, а про молодих дівчат, які люблять Італію, яких привертає культурний бік країни, її краса, її історія і які менше готові до реальності”.

Але заробітчани у книзі є: доглядальниці, які допомагають Світлані у ситуації розпачу. Ці жінки жертвують своїм дозвіллям, працюючи на кількох роботах, не дозволяють собі ходити в кіно та кафе, щоб мати змогу більше грошей надіслати додому. Хоча твір має класично комерційну, обрану видавцем, назву - «Хочу заміж за італійця», він бореться зі стереотипними уявленнями про жінок зі Східної Європи, а не підтримує їх. Власне, це було одним з основних завдань авторки:

„Мені хотілося розвінчати стереотипи, які домінують у свідомості італійців. На жаль, часто образ дівчат зі Східної Європи формується під впливом повідомлень ЗМІ про якісь скандальні випадки. Стереотип є таким: висока білявка з довгими ногами й блакитними очима, яка приїхала полювати за багатими чоловіками, і яка без докорів сумління розбиває італійські сім»ї. Таке дійсно буває, але ж це поодинокі випадки. Однак вони дуже кидаються у вічі, про них багато говорять. І ніхто не згадує про нормальні пари, які зійшлись на основі душевної близькості”.

У власній біографії авторки теж був шлюб з італійцем, якому передувало випадкове знайомство. Однак після шести років спільного життя цей союз, базований на спільних культурних інтересах та згуртований подоланням традиційних для змішаної пари бюрократичних складностей, розпався.

Марина вважає, що її книга написана саме тоді, коли італійське суспільство починає помічати жінок зі Східної Європи та ставити собі питання щодо них: хто вони? чого хочуть? Марина підкреслює, що роман орієнтований саме на італійців, тому на питання, чи є думки перекласти книгу й українською, для вітчизняного читача, відповіла так:

„Моїм завданням було звернутись якраз до італійців, особливо до тих, хто дуже багато речей не знає про Україну. У книзі, наприклад, пояснено, від чого саме втікають наші дівчата – так як, це було на момент, змальований в книзі, тобто на початок 90-х років. А українці і так знають, чого саме їм хотілося б уникнути. До того ж, ситуація в Україні змінюється на краще”.

Хоча, додала Марина Соріна, вона не виключає, що версія книги колись з’явиться російською чи українською і, можливо, представить погляд на Італію для тих українців, які мріють там побувати.