Українське кіно: підтримки шукайте на Заході

26-річний київський режисер Максим Васянович – один з таких українських режисерів. Його документальний фільм «Мама померла в суботу на кухні...» став переможцем «Української панорами» на останньому київському кінофестивалі «Молодість». Кошти для роботи Васянович знайшов самотужки і не в Україні.

За підтримки шведів та фіннів

Його стрічку частково профінансували продюсери з двох європейських телеканалів – шведського SVT та фінського FST5. Пічінг-форуми – заходи на кшталт ярмарків, на яких режисери можуть «продати» свої ідеї продюсерам – чи не єдиний шлях для молодих кінематографістів знайти засоби втілення в життя своїх мрій, розповів Васянович «Німецькій хвилі». Та українські майстри вдаються до них поки що нечасто. У першу чергу, через погану поінформованість наших творчих кіл про європейську копродукцію. Ще одна причина низького рівня співпраці – нерівність між українськими режисерами і їхніми колегами з країн ЄС у боротьбі за кошти. Останні продюсерам із Євросоюзу все ж ближчі і ментально, і політично. «Є велика кількість преференцій і в отриманні грантів, і в отриманні фінансування, і дуже велика кількість ментальних стереотипів. Україну і країни колишнього Радянського Союзу дуже бояться», - каже Васянович.

Боротьба зі стереотипами

Причини остраху, за словами українського режисера, криються у всюдисущій корупції, про яку на Заході чули. Мовляв, гроші, які йдуть до пострадянського простору, йдуть у порожнечу. «Мені довелося воювати з цим стереотипом дуже серйозно. Якби його не було, я мав би значно більше каналів, ніж два. Бо фільмом цікавилися і британська Аль-Джазіра і навіть із BBC велися серйозні перемовини. І були шанси потрапити на французький і німецький arte, і на польське TV», - пояснює Васянович.

У більшості випадків відмову у співпраці коментували просто: «Неформат». Васянович у таких відповідях часто бачив лише бажання не називати справжньої причини – небажання мати справу із вихідцем із колишнього СРСР. Та коли з двох зол треба обирати найменше, а точніше те, що з більшою вірогідністю принесе кошти для задоволення творчих потреб, Васянович однозначно поїде шукати щастя на Захід.

19 років української незалежності продемонстрували байдужість політики до розвитку кіномистецтва. 2008 рік був єдиним, коли багатьом «кіношникам» здалося, що настали часи відродження кінематографу – держава профінансувала нечувану до того кількість проектів. Але із обіцяних урядом 140 мільйонів гривень на 2009 рік, галузь отримала лише п’ять. Із кризою у повітрі «зависли» багатьох режисерів, зокрема й таких іменитих, як Михайло Іллєнко та Кіра Муратова.

Скасований приз

Навіть непов’язані з урядом джерела «заощаджують» на кіноталантах. Максимові Васяновичу за перемогу на «Молодості» не дісталося спершу ані копійки – спонсорований столичною мерією грошовий приз чиновники вирішили скасувати в останній момент. Та вигравши наступного дня номінацію «Найкраща режисерська робота», Максим усе ж таки отримав приз. Та вже від приватної компанії. Попри продовження занепаду й невтішні перспективи розвитку кіно в Україні, Васянович не збирається змінювати професію. «Я вірю в кіно, у свій шлях у ньому. У мене почало виходити, причому дуже іронічна ситуація. Мене моя творчість почала годувати якраз посередині фінансової кризи й свинячого грипу». Відповідно, надія все ж є, переконаний молодий український режисер.

Автор: Данило Білик

Редактор: Леся Юрченко