Берлінський університет імені Гумбольдта

Група переважно сивочолих жінок і чоловіків розглядає портрети 29 лауреатів Нобелівської премії. Галерея розмістилася на другому поверсі головної університетської будівлі в самому центрі Берліна. Відвідувачі, які в ці дні завітали до альма-матер, та лауреати Нобелівської премії мають одну спільність – всі вони свого часу або вчилися, або викладали в Університеті імені Гумбольдта.

«Останній портрет у галереї – це Вернер Форсманн. Він отримав Нобелівську премію в галузі медицини 1956-го року», - розповідає Юліана Кучинська. За її словами, колишні випускники з великим інтересом слухають історію саме цього науковця: «Нобелівську премію він отримав за те, що уперше поставив сердечний катетер. І зробив він таку операцію собі сам». Це відбулося 1929-го року.

Злети й падіння

Пізніше Форсманн приєднався до націонал-соціалістів і входив до складу нацистського об'єднання лікарів. І все ж таки в повоєнний час йому присудили Нобелівську премію за досягнення в кардіологічній хірургії. Така біографія певним чином віддзеркалює й історію Університету імені Гумбольдта – етапи визначних наукових досягнень змінювалися фазами політичного й духовного занепаду.

1810-го року Вільгельм фон Гумбольдт заснував у Берліні університет нового типу, який дозволяв поєднувати дослідницьку та викладацьку діяльність і в якому відстоювався принцип незалежності науки. Таким чином ця берлінська альма-матер швидко набула світової слави. Тут виступав з лекціями Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель, вчилися Карл Маркс, Генріх Гейне та Отто фон Бісмарк. Макс Планк, Роберт Кох та Альбер Ейнштейн належать до тих працівників університету, яких було нагороджено Нобелівською премією.

Темний час націонал-соціалізму

Прихід до влади Гітлера, однак, загальмував вільний політ наукової думки: єврейські та комуністичні науковці й студенти зазнавали наруги й утисків, їх бойкотували, звільняли, били. 1933 року головним чином студенти, які стояли на націонал-соціалістичних позиціях, організували спалювання книжок на площі біля оперного театру. «Студенти, які мали зв'язки з нацистами, приносили книжки з приватних і публічних бібліотек, кидали їх на купу й палили», - розповідає історик Інґрід Ґраупнер.

За словами Ґраупнер, яка довгий час досліджувала історію Університету імені Гумбольдта, тоді не було, однак, спалено жодної книжки з університетської бібліотеки. Працівники вищого навчального закладу були зрештою прусськими чиновниками й не видавали жодної книги без спеціального ордеру.

Радянська державна ідеологія

Після короткого піднесення відразу після війни настала наступна криза: студенти влаштували протести проти дедалі потужнішого впливу на університет з боку адміністрації радянського сектору. Знову почалися наклепи, звільнення, арешти. У відповідь студенти та викладачі заснували 1948 року в тодішньому американському секторі Вільний берлінський університет. За допомогою двох реформ у 50-х та 60-х роках викладання та наукову діяльність університету в Східному Берліні перебудували так, як це було вигідно державній ідеології. Чимало критично налаштованих студентів і викладачів залишили альма-матер.

Відома німецька актриса-сатирик Ґерлінде Кемпендорфф, яка 1974-го року вступила на музичний факультет, згадує: «Тоді дуже чутливо ставилися до тих, хто хотів би виїхати з НДР. Моя найкраща подружка 1976-го року втекла через Угорщину на Захід. Ми нічого не знали про її плани. У службі безпеки, однак, гадали, що в університеті діє якась підпільна структура, яка займається вербуванням і переправленням за кордон майбутніх фахівців». Попри напружену ситуацію великого студентського протесту тоді так і не відбулося, аж поки 1989-го року під тиском жителів Східної Німеччини не впала берлінська стіна.

Сьогодні, через два десятиліття після об'єднання Німеччини, йдеться передусім про гроші. В університеті навчається близько 34 тисяч студентів. Вони вивчають понад 250 спеціальностей. Серед них і чотири з половиною тисячі молодих людей, які приїхали на навчання до Берліна з-за кордону. В альма-матер працює 400 професорів, а розмістився університет загалом у понад 300 будівлях. Для забезпечення належних умов для навчання, викладання та досліджень потрібні, зрозуміло, гроші.

Боротьба за елітарність

Аби отримати додаткове фінансування, університет вирішив поборотися за титул елітарного навчального закладу. Ректор Ян-Гендрік Ольберц налаштований оптимістично: «Якщо ми матимемо успіх у наукових дослідженнях найвищого ґатунку і нам вдасться знову поєднати дослідження й викладання, тоді ми можемо перетворитися на справжній елітарний університет. У дуже багатьох моментах нам це вже вдалося».

Автор: Лідія Геллер / Володимир Медяний
Редактор: Євген Тейзе