Західний фотограф шукає себе на пострадянському просторі
19 травня 2016 р."Для мене фотографія - це шлях до себе через інших людей. Може, це звучить претензійно, але сааме це бажання рухає мною у роботі. Я напіванглієць, напівфранцуз, напевно, тому ніколи ніде не відчував себе справді вдома. Ідентичність для мене - дуже важлива тема", - підкреслює Крістофер Пугмайр.
Він - такий. Як кажуть, перший хлопець на селі, у майці-алкоголічці та з пакетом насіння. Щоправда, звуть його не Василь чи Петро, а Крістофер.
У пошуках себе він опинився у Східній Європі. Влітку 2012 року Крістофер уперше побував у Львові. Наступного року вирушив до Одеси, Тирасполя та Криму. Далі географія його подорожей розширилася: Росія, Грузія, Вірменія, Азербайджан. Останнього разу він був в Одесі у вересні 2015 року. Цього літа збирається до Києва. Про російсько-український конфлікт західний фотограф судити не береться. Його фотографії - історії про людей. "Я недостатньо добре знаю культуру цих країн, щоб говорити про відмінності у менталітеті. Звісно, все залежить від регіону. В Одесі, наприклад, люди більш відкриті, ніж у Львові", - ділиться своїми враженнями Крістофер.
Стереотипи чи реальність?
Зі своїх поїздок він привіз цілі серії фотографій. Серед них - "Одеська Рив'єра", "Горілка-хамам", "Кавказький експрес", "Діти та їхні машини".
Чому його так тягне у країни колишнього СРСР? Крістофер пояснює це особливою атмосферою та характером стосунків між людьми. І хоча сліди пострадянського минулого ще видно на поверхні, йому все ж більше запам'яталося інше.
На його фотографіях багато типових сцен з побуту українських та російських міст. Бабусі на одеському Привозі, перехожі на набережній, діти, які катаються на автомобілях у парках… І, звісно ж, лазня - неодмінно з горілкою. Поширені на Заході стереотипи? Чи все ж найсправжнісінька реальність? Крістофер далі шукає свою ідентичність у пострадянському просторі.