Чи був голодомор у 1932/33 роках геноцидом?

Минулого тижня Папа Римський Іван Павло ІІ надіслав листа львівським кардиналам Любомирові Гузару та Мар"янові Яворському, у якому висловив своє ставлення до жахливої трагедії українського народу, яка розігралася у 1932/33 роках. "Ось такими є почуття, що їх викликає в моїй душі 70-та річниця сумних подій голодомору, -- пише римський понтифік, -- мільйони людей зазнали жахливої смерті через згубну діяльність ідеології, яка впродовж усього ХХ століття стала причиною страждань і горя в багатьох частинах світу".

У часи комуністичного правління в Україні заборононено було навіть згадувати про тему штучного голоду, не кажучи вже про те, щоб досліджувати чи вести наукові дискусії. Лише за останній час українські історики намагаються надолужити прогаяне. Західні ж історики й, зокрема німецькі, дослідження голодомору в Україні розпочали значно раніше. Співробітник Науково-гуманітарного центру з досліджень історії та культури Центральної та Східної Європи доктор Вільфрід Їльґе у інтерв"ю "Німецькій хвилі" заявив:

"Німецькі історики займалися дослідженням матеріалів про голод в Україні 1932/33 достатньо давно. Особливо глибоко цим питанням займався історик Штефан Мерль. Він написав досить велику книжку про примусову колективізацію в Радянському союзі, в якій особливий наголос зробив на подіях в Україні. Звичайно, німецькі історики не розглядали голодомор окремо від загальної історії України. Водночас варто зазначити, що більшість дослідників історії Східної Європи головну увагу звертали на Росію - це була головна тема досліджень. І німецькі історики теж здебільшого займалися не стільки дослідженням, зокрема, голодомору, скільки загальної проблеми злочинів сталінізму. І лише в часи перебудови інтерес до окремо взятої історії України і такої її трагедії, як голодомор, значно зріс".

У Радянському союзі цю тему намагалися або замовчувати, або подавати її як фальсифікації західних науковців. Чи в Німечині від самого початку ніхто не ставив під сумнів, що факт штучного голоду не є надуманим, що все це - не легенди? Вільфрід Їльґе:

"Може в Німеччині й не було багато спеціальних досліджень саме голодомору в Україні, але ніхто не ставив це під сумнів, ніхто не вважав це легендою. Всі знали, що це було наслідком брутальної примусової колективізації. Я пригадую як ще 1983 року, коли відзначалося 50-річчя голодомору, західні журналісти запитували членів делегації Української РСР в ООН: чи буде ця подія якось відзначатися в Україні, як зараз ви розглядаєте цю трагедію? Тоді українські представники в ООН потрапили в досить скрутну ситуацію, їм бракувало аргументів, щоб щось довести чи спростувати. Зрештою, це змусило радянське керівництво навіть створити спеціальну комісію для дослідження цього питання, яка мусила, так би мовити, розвінчувати брехливу буржуазну пропаганду. Тобто на Заході знали давно про цю трагедію, яка призвела до мільйонних жертв".

У дискусіях про голодомор в Україні щоразу частіше звучить слово "геноцид". На Вашу думку, наскільки є виправданним вживання цього терміну? Вільфрід Їльґе:

"Чого я не можу стверджувати, так це того, що це був геноцид, спрямований спеціально проти українського народу. Тобто, чи хотіли большевики, центр навмисно винищити українську націю? Я вам відповім досить обережно: аби таке стверджувати мені бракує інформаційних джерел. Факти голоду було тоді зафіксовано і в Казахстані і в місцях проживання німців Поволжя. Хоча безсумнівним є те, що голодомор в Україні носив особливо брутальні форми і спричинив дуже серйозні демографічні наслідки. У будь-якому випадку ця проблема є надто глибокою та комплексною, щоб її можна було сформулювати в одній тезі".

Професор Станіслав Кульчицький не погоджується з німецьким колегою. На його думку, події 1932/33 років мали всі ознаки геноциду. Пан Кульчицький наводить такі аргументи:

"Те, що це геноцид - абсолютно точно. Але це складно довести. Документально можна підтвердити лише техніку організації голоду. Техніка була дуже проста: забирали все продовольство і залишали селян у січні 1933 року до липня, тобто до наступного врожаю, ні з чим. Причому це був геноцид і за національною, і за класовою ознакою. За класовою ознакою: оскільки удару було завдано по селянству. І за національною: бо це були саме українські селяни, громадяни Української РСР. Українська Республіка, принаймні формально, була державою. І для того, аби не дати можливості розвинутися можливому сепаратизму, Сталін, як це він часто робив, застосував превентивні репресії проти селян в Україні та на Кубані. І хоча Кубань належала до Російської Федерації, але її населення, згідно з переписом 1926 року, на дві третини було українським".

Іван Павло ІІ, закінчуючи згаданого листа до глав католицьких церков в Україні підкреслив, що "усвідомлення помилок минулого спонукає будувати майбутнє, де немає місця будь-якій ідеології, що спотворює життя, і людську гідність". Чинячи так, переконаний Папа Римський, Україна зможе зробити "свій особливий внесок у побудову європейського дому". Любомир Петренко