Чи потрібен Європі американський скраплений газ?

У четвер, 19 липня, стало відомо, що до Конгресу США внесено законопроект, який передбачає запровадження санкцій проти газопроводу "Північний потік-2", який збираються прокласти з Росії до Німеччини дном Балтійського моря. У законопроекті зазначено, що санкції проти газопроводу дозволять країнам НАТО уникнути примусу і політичних маніпуляцій Росії. Критично до майбутнього газопроводу, будівництво якого вже розпочалося, ставиться і президент США. На нещодавньому саміті НАТО в Брюсселі Дональд Трамп говорив про це в різко критичному тоні і навіть заявив, що Німеччина стала "заручницею" Кремля.

І в Берліні, і в Москві, причому не тільки офіційні особи, а й багато коментаторів, звинувачують Вашингтон у корисливості. Американці, мовляв, намагаються зірвати "Північний потік-2" тільки тому, що хочуть нав'язати Європі свій скраплений газ. Чи так це? Федеральна академія політики безпеки, що належить до міністерства оборони Німеччини, доручила розібратися в цьому науковому директору лондонського інституту King's College, німецькому експерту Франку Умбаху (Frank Umbach).

Нова енергетична стратегія ЄС

Умбах нагадує, що після газової кризи 2009 року, викликаної припиненням поставок газу з Росії, Євросоюз прийняв курс на диверсифікацію імпорту цього енергоносія за рахунок розширення переліку країн-постачальників. Анексія Росією Криму в 2014 році стала додатковим стимулом для прискореної реалізації нової енергетичної стратегії ЄС, спрямованої на зниження залежності від російського газу.

Одним з елементів цієї стратегії стало ухвалене за участю Німеччини рішення: розвивати на території Євросоюзу - в першу чергу, в країнах Східної і Південної Європи - інфраструктуру терміналів з прийому і розвантаження танкерів зі скрапленим газом (СПГ). До кінця 2019 року, за даними Франка Умбаха, країни ЄС зможуть разом приймати щорічно по 214 мільярдів кубометрів СПГ, що становить досить значну частку загального споживання газу в Євросоюзі.

Причому імпульсом до створення такої інфраструктури стала саме "сланцева революція" в США, що дозволила європейцям розраховувати на імпорт надлишків американського скрапленого газу. Без такої революції і без унікально гнучкої договірно-правової бази для американського експорту СПГ, вважає експерт, були б взагалі неможливими ні зміна енергетичної стратегії ЄС, ні лібералізація європейського газового ринку.

"Підтримка експорту такого газу з США, - пише Умбах, - вже протягом багатьох років, а не тільки з приходом Дональда Трампа, є центральним елементом трансатлантичної енергетичної політики і порядку денного енергетичної ради ЄС - США". Прохолодне ж ставлення Берліна до американського СПГ, вказує він далі, не враховує того факту, що європейські термінали з його прийому можуть бути рентабельними в середньостроковій перспективі тільки в разі більшої завантаженості, ніж та, яка була в 2017 році - 27 відсотків.

Ціни на газ в Азії вищі, ніж в Європі

У тому, що уряд Німеччини, інших країн ЄС або американська адміністрація намагаються підтримати вітчизняні фірми, Франк Умбах нічого негожого не вбачає. Але, вказує він, "на відміну від Росії та її державних концернів, американські енергетичні компанії не ідуть автоматично за урядовою політикою і оголошеним курсом на енергетичне домінування в світі".

Їхня головна мета - прибуток, а тому левова частка експорту СПГ зі США поки йде в Азію, де ціни на газ в даний час вище. "І доти, доки високий попит на газ в Азії не почне знижуватися, - пише Умбах, - поставки американського СПГ до країн ЄС не стануть значними". А ось в комерційній доцільності газопроводу "Північний потік-2" він сильно сумнівається. Свої розрахунки на цю тему він опублікував ще в минулому році в своїй статті "Міф про дешевий російський газ" (The Myth of Cheap Russian Gas).

В аналітичній записці для Федеральної академії політики безпеки Умбах посилається на гучну доповідь Sberbank CIB ("дочки" російського "Сбербанку"), автори якої дійшли висновку, що проекти "Газпрому" "Сила Сибіру", "Турецький потік" і "Північний потік-2" - це нерентабельні і погано сплановані багатомільярдні інвестиції. Так, вважають автори доповіді, протягом щонайменше 20 років після початку експлуатації "Північний потік-2" не буде прибутковим.

Газ як інструмент геополітики

Автор аналітичної записки не ставить під сумнів ні значення газу як важливого перехідного енергоносія, ні доцільність його подальшого імпорту з Росії. Але він звертає увагу на те геополітичне значення, яке надають газовому експорту в Москві і яке відмовляються бачити в Берліні. Нехай - для порядку - уряд Німеччини й наполягає на збереженні українського газового транзиту в тому чи іншому обсязі після введення в експлуатацію "Північного потоку-2".

Офіційний Берлін вважає цей газопровід суто комерційним проектом, який має і політичний компонент. Але коли формувалася така позиція, вказує Умбах, не була залучена ні експертиза міністерства закордонних справ, ні аналіз Федерального мережевого агентства Німеччини щодо можливих наслідків цього газопроводу не тільки для німецького, але й європейського газового ринку.

Оголошуючи "Північний потік-2" переважно комерційним проектом, Берлін взагалі відмовляється вступати в дискусію про його енергетично-політичний вимір. З таким своїм підходом Берлін у ЄС перебуває в меншості. Німецьку позицію підтримують тільки Австрія і - з застереженнями - Голландія і Франція. Єврокомісія, більшість в Європарламенті, країни Східної і Південної Європи - проти "Північного потоку-2". Не кажучи вже про Україну.

Роль українського газового транзиту

Позбавивши Україну ключової ролі в транзиті російського газу в Європу, Кремль фактично отримає карт-бланш на будь-які дії, спрямовані на дестабілізацію української держави, підрив політики реформ і курсу Києва на інтеграцію в ЄС, а в перспективі - і в НАТО.

Умбах вважає, що саме в цьому і полягає одна з геополітичних цілей Москви. Кремль ініціював усі нові експортні газопроводи для того, щоб обійти Україну, пише він. Представники "Газпрому" часто дорікають українській стороні у тому, що вона, мовляв, не дбає про підтримку своєї газотранспортної системи в робочому стані, а тому, мовляв, і гарантувати збереження газового транзиту через Україну неможливо.

За даними, які наводить Франк Умбах, частина української ГТС з пропускною спроможністю в 40 мільярдів кубометрів на рік вже модернізована, а ось труби на російській стороні цієї системи якраз у занедбаному стані. "Їх не ремонтують, тому що Москва не хоче надалі користуватися українськими трубопроводами для майбутніх поставок російського газу в Європу", - зазначає експерт.