"Свобода": партія патріотів чи розколу?

Всеукраїнське об’єднання „Свобода“ вперше буде представлене у Верховній Раді власною фракцією. 37 депутатських мандатів здобули націоналісти – маленька сенсація осінніх виборів. Серед виборців, які вперше проголосували за цю партію, часто можна почути аргумент про те, що це єдина партія, представники якої можуть рішуче протистояти авторитарному режиму президента Януковича. „Багато хто сприймає нинішню владу, яку уособлюють Колесніченко, Табачник і Ківалов, як антиукраїнську. Людям так допекла ця влада, що чимало виборців зробили вибір на користь найрадикальнішої з опозиційних партій“, - переконаний політолог Андреас Умланд.

У „Свободі“ хваляться своєю „відмінністю від інших“, у тому числі від „демократичних“ партнерів по опозиції. „Ми, на відміну від інших політичних сил, залучаємо живих людей на волонтерських засадах. Ми не купуємо їх, ми не ставимо в намети проплачених агітаторів, ми не приводимо на демонстрації проплачену масовку. Наші люди йдуть на демонстрацію через свою світоглядну позицію“, - наголосив у розмові з Deutsche Welle заступник голови партії Андрій Мохник. Націоналіст пишається тим, що свої ідеї він і його соратники тепер зможуть доносити українцям не лише на мітингах і політичних ток-шоу, але й з трибуни Верховної Ради.

Суперечлива програма

Що це за ідеї, які принесе у стіни парламенту „Свобода“? У програмі партії містяться, зокрема, такі вимоги як націоналізація банківського сектора, обмеження доступу іноземців до приватизації, тюремне ув’язнення за „прояви українофобії“, закриття ЗМІ за „дезінформацію та антиукраїнську пропаганду“.  Низка програмних положень партії не мають нічого спільного з демократією, зауважила у розмові з DW правозахисниця Мрідула Ґош, голова Східноєвропейського інституту розвитку.

„Свобода“, зокрема, пропонує розглянути законопроект про „пропорційне представлення українців в органах виконавчої влади“. Крім того, партія хоче зробити майже неможливим отримання українського паспорта іноземцями, які народилися поза межами України і обмежити потік іммігрантів. Правозахисниця називає ці пропозиції „вкрай дискримінаційними“. „Я не думаю, що таким гаслам місце у сучасному світі“, - наголошує Ґош, нагадучи, що в Україні проживають представники 136 національностей.

В усьому винні „московські окупанти“

Андрій Мохник, захищаючи програму своєї партії, зауважив, що вона продиктована потребою „відродження української нації після геноциду, вчиненого московсько-більшовицькою владою“. Саме „Москва“, „більшовики“ і „окупанти“, як засвідчила розмова зі „свободівцем“, є причиною всіх сучасних українських проблем – від економіки до гуманітарної сфери. Тому однією з перших законодавчих ініціатив „Свободи“ у Верховній Раді буде, як повідомив Мохник, законопроект про заборону комуністичної ідеології.

Водночас Комуністична партія, так само як і „Свобода“, є найбільшим переможцем виборів до Верховної Ради. Порівняно з минулими виборами підтримка комуністів зросла більш як удвічі. Політолог Андреас Умланд називає поляризацію суспільства наслідком політики Партії регіонів, яка спровокувала радикальні настрої у суспільстві, зокрема законом „Про засади державної мовної політики”. Умланд зауважує, що і крайні праві, і країні ліві своїм радикалізмом розколюють країну. „Той націоналізм, який представляє „Свобода“, насамперед героїзація ОУН, на сході і півдні України вкрай непопулярний. З цієї точки зору „Свобода“ є для української державності такою самою загрозою, як і комуністи“, - каже Умланд.

Розкол в опозиції?

Чимало оглядачів висловлюють побоювання, що правий радикалізм „Свободи“ зрештою може розколоти опозицію. Ще напередодні виборів декілька десятків українських інтелектуалів – журналістів, університетських викладачів та громадських активістів - звернулися з відкритим листом до лідерів Об’єднаної опозиції із закликом не створювати політичний альянс із націоналістами. Один із підписантів листа, львівський публіцист Тарас Возняк, пояснив Deutsche Welle свою позицію: „Свобода“ є ультраправою партією. Крім більш-менш поміркованої, „патріотичної“ більшості у цій політичній силі є кістяк у декілька десятків радикальних, агресивних людей. Співпрацюючи зі „Свободою“, опозиція підтримує їхню легітимізацію. Зрештою, влада використає ультраправих для дискредитації опозиції“, - застерігає Тарас Возняк.

„Слава Нації!“ - кричать на мітингах представники „Свободи“ і, здіймаючи догори стиснуту у кулак руку, додають: „Слава перемозі!“ Стилістика і риторика виступів не випадково нагадують націонал-соціалістичну Німеччину. До свого перейменування 2004 року „Свобода“ називалася „Соціал-національна партія України“. Її логотипом був давньогерманський символ Wolfsangel, який у часи Другої світової війни був гербом низки дивізій „СС“. Андреас Умланд, який вже багато років відстежує становлення праворадикальних партій у Східній Європі, сумнівається, що перейменування змінило „Сободу“. Політолог вказує на тоталітарне коріння партії, яка черпає свою ідеологію з постулатів Організації українських націоналістів, що формувалися у 30-их роках минулого століття, паралельно до німецького націонал-соціалізму та італійського фашизму.

Історичні міфи на службі у політиків

Дослідник радикальних рухів, шведський історик Пер Рудлінґ зауважує, що передумовою успіху в Україні і праворадикальної „Свободи“, і ліворадикальних комуністів стало укорінення у суспільній свідомості  історичних міфів. В основі ідеології „Свободи“ лежать міфи про „героїв нації“, таких як лідер Організації українських націоналістів Степан Бандера, але також  бійці нацистських підрозділів „СС Галичина“ або „Нахтіґаль“. „Вони постають винятково як герої національно-визвольної боротьби. Але причетність цих людей до етнічних чисток, переслідування меншин, їхні подекуди антисемітські і расистські погляди заперечуються“, - критикує Рудлінґ.

Істориків, які виступають проти політичного міфотворення, вказуючи на військові злочини усіх без винятку сторін у Другій світовій війні, праві радикали зневажливо називають „ліберастами“. Такої „честі“ удостоївся і один з найвідоміших на Заході сучасних українських істориків Ярослав Грицак. „Я скептично ставлюся до героїчної історії“, - прокоментував свою позицію для DW Грицак. На його переконання, історичні дискусії – не справа політиків. „На мою думку, Україна зараз потребує у першу чергу реформ, а не історичних дискусій“, - зауважив львівський дослідник.

Однак враховуючи присутність у Верховній Раді комуністів та націоналістів, а також низки одіозних депутатів від Партії регіонів, замість реформ депутати будуть займатися радше ідеологічними суперечками, побоюється Андреас Умланд. Пер Рудлінґ зауважує, що і націоналісти, і проросійські радикальні сили використовуватимуть парламентську трибуну як театральну сцену. „Свобода“ і комуністи використовуватимуть один одного, вони потрібні одне одному. Поляризація суспільства вигідна обом цим силам“, - зауважує Пер Рудлінґ.