Чому в Німеччині кидають за ґрати пасажирів без квитка

У Німеччині проїзд без квитка на громадському транспорті - кримінальний злочин. Згідно зі статтею 265-а Кримінального кодексу ФРН, подібне "навмисне ухиляння від сплати за користування завідомо платною послугою", кажучи юридичною мовою, може каратися ув'язненням терміном до одного року. І справді карається.

Звісно, далеко не кожен, хто їде "зайцем" у німецькому автобусі чи трамваї і кого ловлять контролери, опиняється за ґратами. Зазвичай доводиться платити 60 євро, і на цьому, принаймні вперше, все закінчується.

Згідно з кримінальною статистикою, 2017 року (це останні данні) в одному лише Берліні було зареєстровано близько півмільйона спроб проїхати без квитка на громадському транспорті. Дві третини "зайців" робили це не вперше.

Але це ті, кого зловили. Експерти вважають, що насправді безквиткових пасажирів більше - близько 3,5 відсотка від загальної кількості по Німеччині. Це мільйони! За оцінками, німецькі транспортні підприємства втрачають через "зайців" щороку до 250 мільйонів євро. Штрафи лише дуже незначною мірою компенсують ці втрати, тим більше що доводиться утримувати солідний штат контролерів.

Звісно, транспортники вітають суворі покарання за безквитковий проїзд. Крадіжка є крадіжка, наголошують вони, і має каратися відповідно. Такої думки дотримується і більшість політиків, які відкидають пропозицію партії Зелених перевести безквитковий проїзд у категорію адміністративних правопорушень і відвести від "зайців" таким чином загрозу тюремного покарання. Зелені увійшли з такою пропозицію в Бундестаг, але шансів на те, що її затвердять, практично немає.

Безквиткові рецидивісти

За статистикою, зараз у Німеччині відбувають покарання за статтею 265-а кримінального кодексу 3200 людей. Серед них є і ті, хто намагався, не заплативши, отримати щось із автомата чи пройти без квитка на платний захід. Скільки з них конкретно "зайців", встановити неможливо. Але в Берліні, де багато і пасажирів, і "зайців", за ґратами в 2018 році перебували лише 65 людей.

При цьому практично всі, хто сидить, далеко не вперше намагається "отримати вигоду шляхом обману". За один безквитковий проїзд у Німеччині нікого не кидають за ґрати та кримінальну справу не порушують. Через те що транспортні підприємства різних регіонів Німеччини самостійні, у них різні правила щодо того, коли і на кого подавати скаргу до поліції. У Штутгарті це роблять, приміром, коли "зайця-рецидивіста" спіймали тричі на рік, у Берліні - тричі на два роки. Але до трьох разів майже всюди зазвичай обмежуються штрафом у 60 євро.

Але й тоді, коли за "зайця" береться поліція і прокуратура, до суду справа доходить рідко. У 2017 році провадження відкрили щодо 156 тисяч "зайців", і лише сім тисяч із них не захотіли платити обумовлену за досудовою згодою суму штрафу (зазвичай від 300 до 500 євро) та відправилися на лаву підсудних. З них лише менше половини відмовилися платити грошовий штраф, призначений судом (тут уже йдеться про суми понад тисячу євро) та віддали перевагу покаранню у вигляді позбавлення волі.

"Зайці" зі середнім доходом

Більше за все "зайців" у Німеччині - серед людей із середнім доходом, від 1000 до 3000 євро на місяць. До речі, суд, визначаючи денну ставку грошового штрафу, обов'язково враховує рівень доходів. Тобто непомірно високою вона не буде і сідати через це за ґрати зовсім не обов'язково. В інших країнах Європи, між іншим, навіть звичайний штраф за безквитковий проїзд набагато суворіший: у Римі, приміром, понад сто євро, а в Брюсселі - двісті євро.

Один із аргументів противників "криміналізації" проїзду без квитка якраз і є гроші. Утримання у в'язниці коштує державі, тобто платникам податків, близько 100-150 євро на день на людину. До цього треба додати витрати на прокурора, суддів, можливо, адвоката - якщо у підсудного "зайця" немає грошей його оплатити.

Ті ж, що виступає за збереження статті 265-а у нинішньому вигляді, впевнені, що в разі декриміналізації статті "зайців" побільшає. Боротися з зайцями пропонують радше в інший спосіб, приміром, встановивши турнікети біля входу в автобуси, трамваї та метро. У Німеччині їх практично немає. На такі пропускні бар'єри транспортним підприємствам довелося б витратитися, а вони підрахували, що, враховуючи затримки під час посадки пасажирів, це буде зрештою дорожче, ніж збитки від безквиткових пасажирів. Тож вони й надалі сподіваються на контролерів та суворість закону.