1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Чому провалився путч у Туреччині

Том Стівенсон, Юрій Шейко19 липня 2016 р.

Спроба військового перевороту, яка струснула Туреччину, була куди ближчою до успіху, ніж багато хто думає. DW про те, чому путч все ж провалився.

https://p.dw.com/p/1JRUh
Арешти в Ізмірі після невдалої спроби путчу
Арешти в Ізмірі після невдалої спроби путчуФото: picture-alliance/AA/E. Atalay

До того, як солдати з'явилися у центральних районах Анкари та Стамбула ввечері 15 липня, багато хто вірив, що дні військових заколотів у Туреччині давно минули. Пройшло вже майже 20 років після останнього з чотирьох успішних путчів у Туреччині в 1997 році. І навіть більша частина опозиції хвалила президента країни Реджепа Таїпа Ердогана за те, що вів узяв збройні сили під цивільний контроль.

Переворот захопив зненацька як оглядачів, так і мешканців Туреччини: і тим, що взагалі почався, і тим, як криваво він здійснювався. Втім, до ранку все завершилося, і уряд вистояв. Навіть почали лунати припущення, що путч був інсценований - такою собі "театральною постановкою" (#DarbeDegilTiyatro), організованою Ердоганом, аби консолідувати свою владу.

Докази не підтверджують цього. Заколотники діяли серйозно та з віддачею, стратегія перевороту була ґрунтовною та докладною, а реалізація - попри провал у підсумку - незграбною не була.

Це було близько

Як і у багатьох переворотах, швидкість грала ключову роль. Сили заколотників були численними, вони успішно проникли в армійську ієрархію до дуже високого рівня. Лідерами путчу влада називає трьох генералів: колишнього командувача військово-повітряними силами Акіна Езтюрка, а також командувачів другої армії Адема Худуті та третьої армії Ердала Озтюрка. В результаті спроби путчу турецька влада затримала загалом 103 вищих офіцерів - рангом від бригадного генерала і вище, - це близько третини від усіх генералів та адміралів країни.

Історія військових переворотів у Туреччині сягає свого початку в 1960 році, на фото - 1971 рік
Історія військових переворотів у Туреччині сягає свого початку в 1960 році, на фото - 1971 рікФото: Imago/ZUMA/Keystone

Путчисти задіяли десятки незалежних ударних груп для того, щоб взяти під контроль ключові об'єкти в Анкарі та Стамбулі. Їм вдалося швидко захопити та нейтралізувати начальника генштабу, командувачів військово-повітряними та військово-морськими силами, а також командувача жандармерією. Вони захопили штаб збройних сил та центральне управління жандармерії. Заколотники взяли під контроль державну телерадіокомпанію TRT, а також ключові транспортні артерії в обох містах. У них в руках було достатньо бронетехніки, військових літаків та гелікоптерів, що давало їм перевагу у вогневій моці над розрізненими та обезголовленими силами, які лишалися вірними уряду.

То чому ж вони програли?

Три головних провали стали основними причинами поразки. Першим з них і найважливішим стала неспроможність групи заколотників на гелікоптерах захопити самого Ердогана, який зміг втекти буквально за лічені хвилини.

Другий: хоча путчистські сили швидко підійшли до президентського палацу в Анкарі, вони, схоже, недооцінили рівень захисту об'єкта та загрузли у кривавому бою. В результаті вони не змогли взяти президентський палац, який в іншому разі міг би стати колосальним символом для заколотників.

Під час початку перевороту Ердоган перебував у Мармарісі
Під час початку перевороту Ердоган перебував у МармарісіФото: picture alliance/abaca/AA

Третій: організатори путчу не змогли достатнім чином проникнути в лави поліції - першу лінію захисту держави. Протягом перших годин перевороту поліцейські переважно залишалися нейтральними, не підтримуючи путч, але і не виступаючи проти нього, за винятком випадків, коли їх безпосередньо атакували. Але вони значними силами пішли проти заколотників після того, як стало ясно, що Ердоган не був затриманий. На додачу до цього путчисти зробили низку менших помилок.

Вони не залучили чи не нейтралізували мусульманських лідерів країни, які розпорядилися, щоб у мечетях мобілізували людей на опір. Вони не захопили прем'єр-міністра Біналі Їлдирима та міністра внутрішніх справ Ефкана Алу, а також не взяли під контроль будівлю МВС. Вони також надто повільно намагалися захопити приватні телекомпанії. Врешті-решт, вони недооцінили силу Osmanli Ocaklari - прихильників правлячої Партії справедливості та розвитку, які були основою масових акцій протесту та виявилися здатними організувати насильницький опір на вулицях.

Несприятливі обставини

І наостанок, ситуація в турецькому суспільстві не була сприятливою для путчу, адже навіть традиційно прихильні до переворотів прошарки, такі як бізнесова еліта та вищий клас виявилися проти повалення нинішнього уряду. З огляду на це, навіть якби путчисти перемогли, їм би довелося витрачати значні зусилля на те, щоб утримувати контроль над державою та не допустити при цьому затяжного кривавого конфлікту.

Якби ударна група на гелікоптерах прибула до місця перебування Ердогана на кілька хвилин раніше або інша група захопила президентський палац в Анкарі, то історія військового перевороту 15-16 липня могла би бути іншою.

Туреччина після путчу: Ердоган сильнішає, демократія слабшає (18.07.2016)

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою