Чому у Північній Кореї ненавидять США

Північній Кореї бракує багато чого. Однак одна річ там присутня завжди: ефективна пропаганда. Уже в дитячому садочку та через шкільні підручники північнокорейцям прищеплюється ненависть до США та страх перед "імперіалістичним агресором" з Вашингтона. А підживлюється все це колективною пам'яттю про досвід війни на Корейському півострові. Ті події досі відбиваються на житті та світогляді північнокорейців - ще й тому, що війна так і не завершилася. Мирної угоди досі немає. Уже шість десятиліть минуло - а на 38-му градусі широти, який розмежовує дві Кореї, діє лише режим припинення вогню.

Ця війна була спровокована самою КНДР. Північнокорейські війська 25 червня 1950 року перетнули лінію 38-го градусу північної широти. Пхеньян волів, застосовуючи зброю, "возз'єднати" дві Кореї, розділені від кінця Другої світової війни.

Тож коли президент США Дональд Трамп зараз погрожує "вогнем та люттю", додаючи, що з Північною Кореєю можуть "статися немислимі раніше речі", це чудово вписується у світоглядну модель Пхеньяна та історичний досвід. Коли міністр оборони США Джеймс Меттіс закидає керівництву КНДР "знищення власного народу", це додає дров у вогонь пропаганди щодо виплеканої національної травми. Знищення північнокорейці вже переживали - між 1950 та 1953 роками.

Три роки килимових бомбардувань

У цей період Північна Корея зазнавала масових бомбардувань авіацією США. Без огляду на цивільне населення, зауважує американський історик Брюс Камінгс. На його думку, ці дії можна вважати військовим злочином.

Тоді на Північну Корею скинули більше бомб та напалму, аніж за Другу світову на Японію під час боротьби за Тихоокеанський регіон. Північна Корея втратила майже 20 відсотків населення - за оцінкою генерала Кьортіса ЛеМея, який керував стратегічним командуванням військово-повітряних сил США за війни на Корейському півострові.

В інтерв'ю 1984 року сам ЛеМей каже: "Тим чи іншим способом ми спалювали вщент кожне місто. А також кілька у Південній Кореї. Помилково ми знищили там навіть (великий морський порт - Ред.) Пусан".

Колишній держсекретар США Дін Раск - у часи Корейської війни відповідальний Держдепу за регіон Східної Азії - роз'яснює, що "між 38-ю паралеллю та китайським кордоном ми бомбардували кожну цеглинку, яка стояла на іншій, усе, що рухалося. У нас була повна перевага в повітрі, у Північній Кореї ми розгромлювали все".

МакАртур планував дощ з атомних бомб

Погрози щодо застосування ядерної зброї північнокорейці вже чули, зокрема від американського генерала Дугласа МакАртура. Верховний головнокомандувач союзних військ у інтерв'ю 1954 року висловив розчарування, що не зміг реалізувати свій план з припинення війни за десять днів.

Цей план передбачав застосування "від 30 до 50 атомних бомб". До того ж МакАртур мав намір на тривалий час закрити кордон Північної Кореї з Китаєм, оскільки у зоні п'яти кілометрів довкола прикордонної річки Ялуцзян поширюватиметься радіоактивний кобальт. Це, планував він, утримувало б Китай від подальшої підтримки Північної Кореї. Держдеп США і ООН відповіли на цю пропозицію "ні".

Серед неоковирних історичних істин, про які на Заході забувають, але про які пам'ятають у Північній Кореї, є і масові вбиства. Приміром, ті, які вчинили американські солдати 1950 року у селищі Ногиллі, де були розстріляні сотні цивільних біженців. Відомо про це стало тільки у 1999 році. 

Ще гіршими були антикомуністичні чистки у південнокорейських збройних силах. Одразу після початку війни на Півдні справжніх або підозрюваних комуністів, а також симпатиків Півночі, страчували - за мовчазної згоди американських офіцерів. Звіти та світлини щодо цих злочинів десятиліттями були під замком, уперше їх оприлюднили 2008 року. За попереднього президента Південної Кореї Но Му Хьона, колишнього правозахисника, була створена комісія для встановлення істини та примирення. За її даними, кількість загиблих становила близько 100 тисяч - і ця оцінка, за його словами, дуже стримана. Деякі з цих масових убивств закинули північним корейцям, які також не цуралися кривавих чисток.