Що канал ZDF розповів про "таємні мережі Путіна" в Європі

Президент форуму "Діалог цивілізацій" Володимир Якунін, в минулому - глава російської залізниці РЖД. Олігарх Костянтин Малофєєв. Філософ Олександр Дугін. Латвійська депутатка Європарламенту Тетяна Жданок. Колишній петербурзький троль Віталій... Це лише кілька ключових дійових осіб 45-хвилинного документального фільму "Таємні мережі Путіна. Як Росія розколює Захід" (Putins geheimes Netzwerk. Wie Russland den Westen spaltet). Він був показаний увечері 4 жовтня в рамках публіцистичної програми Frontal21, що виходить на німецькому телеканалі ZDF.

Німецькі телеканали досліджують ідеологічну експансію Кремля

ЗМІ Німеччини, у тому числі телебачення, дедалі частіше розповідають про прагнення Росії чинити пропагандистський і політичний вплив на ФРН та й в цілому на Європу. Три місяці тому на іншому суспільно-правовому телеканалі, ARD, вийшло півгодинне журналістське розслідування "Тіньова гра. Неоголошена війна Путіна проти Заходу". Тиждень тому програма Frontal21 показала німецьким телеглядачам, як проросійські сепаратисти в Донбасі ведуть інформаційну війну проти України і Заходу під керівництвом наближених до Кремля радників. І ось тепер ця тема, розкрита тележурналістами за допомогою листів зі зламаної українськими хакерами електронної пошти так званого "міністра інформації" самопроголошеної Донецької народної республіки ("ДНР") Олени Нікітіної, увійшла як складова частина до нового документального фільму "Таємні мережі Путіна", але опинилася вже в суттєво ширшому контексті.

На думку авторів стрічки - Йоахіма Бартца, Арндта Ґінцеля та Ульріха Штолля, законспіровані радники з Москви, які керують діяльністю сепаратистських ЗМІ в Донбасі, є лише однією з форм широкомасштабної ідеологічної експансії Кремля. Є й інші канали впливу: і таємні, і неформальні, і цілком офіційні.

Москва ставить на правих популістів

До таких належить, наприклад, державний інформаційний холдинг "Россия сегодня" (Russia Today). Автори фільму беруть інтерв'ю у його керівника Дмитра Кисельова, в ході якого він заперечує, що є головним кремлівським пропагандистом. Однак у фільмі демонструються вельми показові фрагменти з його телевиступів з нападками на Захід, в тому числі пасаж, де він, критикуючи канцлерку ФРН Анґелу Меркель за її домовленість з Анкарою задля вирішення кризи біженців, стверджує, що "слово президента Туреччини для Меркель закон".

На підтвердження телеведучий Кисельов показує російській публіці обкладинку маловідомого німецького журналу Compact, що стоїть на правих, ксенофобських та пропутінських позиціях і близького до правопопулістської партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН). Заступник голови цієї партії Александер Ґауланд з'являється і згадується у фільмі неодноразово. Так, в жовтні минулого року, відзначають творці фільму, він брав участь в антизахідній конференції, організованій у Санкт-Петербурзі Фондом святителя Василя Великого.

Засновник цього фонду, підприємець Костянтин Малофєєв, дає в Москві інтерв'ю журналістам ZDF в студії свого телеканалу "Царгород" і заявляє, що "Володимир Володимирович (Путін - Ред.) нам посланий Богом". Творці фільму сприймають таке ставлення до обраного президента як ознаку глибоко антидемократичного світогляду. Малофєєв, відзначають вони, активно розвиває контакти з правими партіями в Європі.

Презирство до ліберальної і буржуазної Європи

Цим же, наголошують журналісти, займається російський філософ Олександр Дугін, який працює на Малофєєва. Він теж дає інтерв'ю, в ході якого прямо заявляє: "Я зневажаю ліберальну і буржуазну Європу". На думку Дугіна, АдН - це майбутня партія влади в Німеччині. Тому, каже він, вона для нього цікава.

Гарну альтернативу традиційним політичним силам в Німеччині і партнера в справі "побудови нової Європи" бачить в цій партії і Микола Шлямін, голова пропутінського "Об'єднаного молодіжного фронту". Творці фільму розмовляють з ним в Німеччині, де він бере участь у з'їзді молодіжної організації АдН "Молода альтернатива" (Junge Alternative).

Її лідер Маркус Фронмаєр, своєю чергою, розвиває контакти з "Єдиною Росією", бував в окупованому Росією Криму та навіть гостив у проросійських сепаратистів на Сході України, вказується у фільмі. Зустрічався він і з Володимиром Якуніним, якого творці картини називають "могутнім другом Путіна". Вони показують, як колишній очільник РЖД, а нині меценат, відкриває в Берліні дослідницький інститут свого фонду "Діалог цивілізацій" і в присутності чільних німецьких політиків з Соціал-демократичної партії (СДПН) ратує з трибуни за мир і взаєморозуміння.

Чиї інтереси представляє в Брюсселі латвійська депутатка Жданок?

Але він може говорити і інакше, відзначають журналісти і показують Якуніна на конференції "Світ з Росією", що відбулася в Берліні восени 2014 року - в розпал війни на Донбасі. Захід був організований правопопулістським журналом Compact. Тут (тоді ще) голова РЖД виступає разом з Александером Ґауландом з АдН і, на думку авторів фільму, цілеспрямовано розпалює страхи перед іноземцями.

Ще одна сюжетна лінія фільму - діяльність російськомовного депутата Європарламенту від Латвії Тетяни Жданок. Вона входить до фракції Зелених, але часто голосує не разом з фракцією, а в дусі Кремля, констатують журналісти ZDF. Вони вказують, що Жданок на деякі зі своїх заходів отримувала гроші від фонду "Русский мир", до опікунської ради якого входить і Володимир Якунін, і вона це підтверджує.

У фільмі показане організоване Тетяною Жданок слухання в Європарламенті, під час якого вона, на думку авторів, дає слово тільки тим, хто дотримується російської версії трактування трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року. Журналісти ZDF демонструють архівний матеріал: у 2009 році виборчу кампанію Жданок підтримує російський політик Георгій Мурадов. На одній з її зустрічей з виборцями ветеранам роздають по 3 тисячі рублів. "Мурадов привозив гроші в Ригу, щоб купувати голоси для Жданок?", - задаються питанням автори фільму.

Під кінець 45-хвилинної стрічки експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP) Вільфрід Їльґе (Wilfried Jilge) доходить висновку, що провал економічної модернізації в Росії змусить Володимира Путіна і далі робити ставку на зовнішньополітичні та навіть військові успіхи. А тому російська ідеологічна експансія за допомогою державних ЗМІ, впливових довірених осіб, інформаційних бійців і тролів триватиме.