Що буде з Кубою після ери Кастро?

Минуло майже 60 років відтоді, як Фідель і Рауль Кастро зійшли з гір Сьєрра-Маестра зі загонами партизан-комуністів, щоб повалити режим Фульхенсіо Батісти - авторитарного кубинського президента, який спирався на підтримку Сполучених Штатів.

Відтоді Куба не мала інших лідерів, окрім братів Кастро: спершу Фіделя, який керував однопартійною комуністичною державою з 1959 по 2008 роки, а згодом його брата Рауля, котрий через хворобу Фіделя взяв кермо влади у свої руки. Але тепер на Кубі розпочинається нова ера - 19 квітня 86-річний Рауль Кастро залишив посади глави держави і уряду, а на зміну приходить його заступник - 57-річний Мігель Маріо Діас-Канель Бермудес.

Новий лідер, старий курс?

Дипломований інженер, який обрав партійну діяльність і досі обіймав низку посад у Комуністичній партії, Діас-Канель - перший кубинський партійний лідер, який народився вже після революції 1959 року. Втім, політичні експерти сумніваються, що після його приходу до влади на Кубу очікують значні зміни - зокрема, вкрай необхідні економічні реформи і відмова від низки політичних обмежень.

"Не варто очікувати істотних політичних змін у результаті приходу до влади Діаса-Канеля, - говорить Вільям Леогранде, професор Американського університету у Вашингтоні, фахівець з кубинської політики. - Якби він не погоджувався з політикою Рауля Кастро, то не став би його наступником".

За словами професора кафедри латиноамериканської політики у Міжнародному університеті Флориди в Маямі Едуардо Гамарра, Діаса-Канеля не можна назвати ні прогресивним, ні ліберальним політиком. "Він не зацікавлений у тому, щоб одразу ж скористатися першою-ліпшою можливістю, яка може призвести до лібералізації режиму", - стверджує Гамарра.

Очікується, що Рауль Кастро залишиться на посаді лідера Комуністичної партії щонайменше до 2021 року. З одного боку, це означає, що він збереже можливість і далі впливати на політику країни. З іншого боку, він може підтримати Діаса-Канеля, якщо той вирішить провести економічні реформи, які суперечать інтересам урядової і партійної бюрократії.

"Якщо Діас-Канель ухвалить сміливе і непросте, але хороше рішення, Рауль може сказати "Я підтримую його" і таким чином полегшити йому завдання", - говорить Хорхе Домінгес, один із основних експертів з Куби у Гарвардському університеті.

Необхідність грошової реформи

Після приходу до влади в 2008 році Рауль Кастро запустив низку економічних реформ. Але попри заклики скасувати подвійну валютну систему і різні обмінні курси, він або не зміг, або не захотів цього зробити.

На Кубі існує два види валюти: кубинське песо (CUP), курс якого до американського долара становить 24:1, і Кубинський конвертований песо (CUC) з курсом 1:1 до долара США. Кубинськими песо розраховуються жителі острова, a конвертований песо використовується переважно у туристичній галузі. Частина зарплати у конвертованих песо, який вважають твердою валютою і надають низку переваг, отримують також державні службовці.

"Можливо, політика Діаса-Канеля зосередиться на грошовій та валютній реформі Куби, - припускає Домінгес. - Для управління економікою слід уніфікувати валюту й обмінні курси". За його словами, відсутність змін у фінансовій системі призведе до того, що економіка країни ще принаймні десять років перебуватиме в стагнації, котра стала "найнепривабливішою спадщиною епохи Рауля".

Реформування грошової системи, у свою чергу, здатне перерозподілити економічний баланс, в країні з'являться нові переможці й переможені, а це може призвести до політичної невизначеності. "Протидія реформам частково пояснюється страхом перед політичними наслідками і особистою незацікавленістю бюрократів у реформах", - говорить Леогранде.

Але і він, і Домінгес стверджують, що військові, які контролюють усі сфери життя на острові, - від державних ферм до фабрик і готелів - підтримують економічні реформи і, очевидно, вважають їх вигідними.

Тим часом, країні терміново потрібні реформи та нові інвестиції, оскільки кубинська економіка значною мірою відчула на собі наслідки політичної та економічної кризи, що вибухнула у Венесуелі. Головний союзник Куби у Північній і Південній Америці, Венесуела, істотно скоротила субсидовані поставки нафти Гавані, що боляче вдарило по острову.

Відносини між Кубою і Сполученими Штатами

Діас-Канель перебирає владу в момент істотного охолодження відносин Куби зі Сполученими Штатами, який прийшов на зміну історичному зближенню при президентові Баракові Обамі. Країни відновили дипломатичні відносини у 2015 році, попри тривале багаторічне торговельне ембарго США, скасувати яке має право тільки Конгрес. Відколи Куба нормалізувала відносини зі США, кількість туристів на острові та обсяги грошових переказів зросли вдвічі.

Однак адміністрація президента США Дональда Трампа, схоже, виступає проти зближення з Гаваною. Білий дім відновив частину туристичних і комерційних обмежень, мотивуючи це недотриманням прав людини на Кубі, наявністю політичних в'язнів і відсутністю вільних й справедливих виборів.

Напруженість між США і Кубою, що знову виникла, посилилась ще й через низку загадкових звукових атак у 2016 та 2017 роках, жертвами яких, як стверджує Вашингтон, стали щонайменше 20 американських дипломатів у Гавані, які повністю або частково втратили слух. Акустичні напади, природу яких досі не вдалося встановити, спонукали Сполучені Штати відкликати з посольства на Кубі більшість дипломатичного персоналу і вислати зі США 15 кубинських дипломатів.

Спадщина - Обами, жорсткий тон - Трампа

Політику Дональда Трампа щодо Куби підтримують прихильники жорсткого курсу з Республіканської партії, зокрема, американські політики кубинського походження. Ідеться, наприклад, про Марка Рубіо - сенатора від Флориди, головного штату, "що коливається" і де мешкає багато кубинських емігрантів-супротивників режиму Кастро. Тож відносини з Гаваною Трамп вибудовує, зокрема, з урахуванням інтересів виборців у Флориді.

"Діас-Канель не вітатиме ініціативи американських кубинців у таких сферах, як громадянське суспільство і демократія", - впевнений професор університету Флориди Едуардо Гамарра. На тлі антикубинських настроїв радикально налаштованих республіканців новому кубинському лідеру буде легше зайняти жорстку позицію, вважає політолог. На його думку, у даний час Куба економічно і політично набагато ближче до Росії та Китаю - країн, які не пов'язують інвестиції з темами дотримання прав людини і розвитком демократії.

Втім, Хорхе Домінгес з Гарвардського університету вважає, що хоча Куба і не є пріоритетним напрямом у політиці Дональда Трампа, відносини Гавани і Вашингтона насправді кращі, ніж здаються. "Сполучені Штати і кубинський уряд підтримують тісні контакти у правоохоронній сфері, в питаннях берегової охорони, міграції, кордонів військово-морської бази в затоці Гуантанамо, щодо відстеження ураганів, океанографічних досліджень, цивільної авіації. Сотні тисяч американців досі приїжджають на Кубу", - каже Домінгес. І все це, за його словами, прикривається "грубою, сварливою, жорсткою риторикою". "Це своєрідна політична угода, яку уклав Дональд Трамп: на практиці хороша політична спадщина Обами збережеться, але ми змінимо тон", - робить висновок політолог.