Юрій Андрухович: «Ситуація в Україні нагадує 1968 рік в Німеччині»
27 жовтня 2004 р.
«В Україні сьогодні, здається, чорна п»ятниця. По всій країні арешти обшуки. Міліція та СБУ вламуються до помешкань активістів громадських організацій та їхніх офісів з намаганням підкинути вибухівку, фальшиві гроші, тощо». Так починається лист Юрія Андруховича.
Лектор німецького видавництва Suhrkamp Катаріна Раабе є однією з тих, кому цей лист був адресований. На запитання, що вона відчула, прочитавши його, відповіла так:
«Я була дуже стурбованою, я була наляканою. Оскільки я впізнала в подіях в Україні ті методи, які я пам»ятаю з часів Мілошевича в Югославії. Таке ми бачили і в Росії. Тож я можу собі уявити, що Андрухович беззахисний у країні перед брутальністю влади. Дуже може бути, що і йому можуть підкинути до помешкання фальшиві гроші чи вибухівку, аби засадити за ґрати. Все це мене, звичайно ж, дуже занепокоює».
Ми зв»язалися з Юрієм Андруховичем, аби з»ясувати, чи якась з передвиборчих провокацій не зачепила і його:
«Ні. Бог милував, нічого такого не сталося!»
Однак, Андрухович зазначив, що тепер, перед тим, як увійти до помешкання, він про всяк випадок перевіряє замок, аби знати, чи в його хату ніхто не вламувався. Під час розмови він порівняв події в Україні з німецьким 68-м роком:
«Я розмовляв тут з Вальтером Мосманом (активний учасник молодіжних акцій протесту в Німеччині 1968 року – ред.), котрий зараз перебуває в Україні. То він мені розповів, що в ті часи практикували підкидання вибухівки лідерам студентського руху. Причому цю методу застосовували й проти активістів екологічного, антиатомного руху кінця 70-х».
Лист Андруховича мав би стати тим сигналом, котрий би підштовхнув західне суспільство, зокрема німців, допомогти Україні в такий вирішальний для неї момент. Але чи готова Німеччина до цього? Катаріна Раабе висловила сумніви щодо цього. На її думку, більша частина німецького суспільства вбачає в Україні не більше, аніж частину колишнього Радянського союзу. Мало хто розуміє різницю між різними пострадянськими державами. Водночас вона розповіла, що в інтелектуальному німецькому середовищі є досить багато симпатиків України:
«Німецькі інтелектуали, котрих я зустрічаю на різних заходах, у суспільно-політичних фондах, мають відносно повну картину того, що відбувається в Україні. З великим співчуттям вони слідкують за всіма українськими подіями. Вони розуміють, що в Україні, на відміну від Росії чи Білорусі, існує певне вільнодумство, певна демократія. І нас всіх дуже турбує, що країна може все це втратити. Нас тішить, що там є життєздатна опозиція. Її ліквідацію ми б сприйняли як велику катастрофу».
Сам Андрухович не схильний до песимізму. Навпаки, як він підкреслив, «логіка життя, логіка творчості і логіка вчинків» підштовхує його до того, аби брати в усіх цих подіях активнішу участь, але як митець, як поет:
«Ситуація в жодному разі не пригнічує. Я був у Києві в понеділок, там була чудова погода й вся столиця України була помаранчевого кольору. Це – колір виборчої кампанії Ющенка. Після багатотисячного мітингу на його підтримку в суботу настрій у столиці був настільки святковим, що в людей виникли асоціації з 1991 роком».
На закінчення розмови Юрій Андрухович висловив припущення, що, можливо, ці події в Україні ляжуть колись в основу його роману:
«А наразі я пишу статті переважно для зарубіжної преси. Так, наприклад, у неділю у Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung має вийти мій есей про перебіг останніх тижнів виборчої кампанії в Україні».
Любомир Петренко