Андрухович: "Українське суспільство заснуло"

На запрошення німецьких літераторів Ґая Гелмінґера та Навіда Кермані у традиційному Літературному салоні (Literarische Salon), що відбувся у четвер, 27 вересня, у Кельні, взяв участь знаний у Німеччині український письменник Юрій Андрухович. У музичному супроводі української мисткині Мар'яни Садовської письменник представив доволі численній публіці уривки зі своїх романів "Перверзія" та "12 кілець". Не залишилася поза увагою, утім, і українська політика.

Deutsche Welle: Юрію Ігоровичу, під час сьогоднішнього літературного читання не обійшлося і без обговорення політичної ситуації в Україні. Як Ви ставитеся до такої необхідності, викликаної запитаннями німецьких читачів?

Юрій Андрухович: Я думаю, що немає сенсу на це якось ображатися і з цього приводу сумувати. Просто є загальна ніби зацікавленість тим, що відбувається в нашій країні, і слава Богу, що люди, наприклад, тут у Німеччині, ставлять такі запитання і що вони цим цікавляться. Це означає, що ми вже не самі у цьому світі, так? Тобто, вони приходять і літературні тексти послухати, але і якби з якогось такого незалежного джерела, спостерігача довідатися про те, що ж в цій країні сьогодні відбувається. Я це сприймаю радше позитивно.

Одне з запитань стосувалося, зокрема, парламентських виборів, що пройдуть в Україні у жовтні. Судячи з Ваших слів, очікування щодо них Ви маєте радше песимістичні. Чому так?

Я хотів би помилятися. Я просто не відчуваю якоїсь такої радості з боку опозиції, за яку я все-одно збираюсь проголосувати. Якось мені здається, вони так мляво налаштовані, в повітрі немає бойовитості якоїсь такої. Але я думаю, що от залишається рівно місяць до виборів, і може настануть якісь вирішальні зміни, переломні в цій ситуації.

Наскільки важливою, на Вашу думку, взагалі є участь українських громадян у цих виборах? Чому їм варто скористатися своїм правом голосу?

Мені здається, що якщо вони не скористаються цими виборами, то вони вже просто ніколи виборів мати не будуть. Тобто, вони будуть мати вибори à la білоруські чи там, в кращому разі, російські. Якщо вони справді зацікавлені якось в тому, щоб змінювати своє життя і свою країну на краще – а я, наприклад, зацікавлений, то я хотів би, щоб влада в нас змінювалася якомога частіше. А для цього потрібно приходити на вибори і потрібно голосувати проти тих, хто сьогодні при владі. Ось така в мене логіка. Я не в захваті від опозиції, до неї страшенно критично ставлюся, але зараз важливий сам факт зміни. Зараз не так важливо, чи це ангели прийдуть, чи це прийдуть слабкі люди з не зовсім світлою репутацією. Зараз важливо цих, які тепер при владі, посунути, усунути, тому що вони просто сп'яніли від влади – їх треба трошки витверезити.

Отже, Ви вважаєте, що зараз для українців настав момент, коли вони можуть втратити все?

Так, за великим рахунком я вважаю, що вони вже втратили, але, можливо, ще можна щось врятувати, тому ці вибори – це така чарівна паличка, може.

Для журналістів та письменників нині вже, схоже, йдеться про загрозу втратити свободу, якщо в силу вступить прийнятий у першому читанні закон про наклеп. Як Ви це сприймаєте?

Та безумовно, що це якесь Середньовіччя, я не знаю, як це ще назвати. Я просто вважаю, що в нормальному суспільстві був би настільки масовий спротив, що вони б вже наступного дня забули, що взагалі такий закон прийняли, і на колінах би повзли вибачатися за те, що їм навіть у голову таке прийшло. Ну, але у нас, на жаль, заснуло суспільство. У нас всім настільки погано, що всі занурилися в якийсь такий біологічний сон. І я все-таки маю надію, що цей закон в силу не вступить, але якщо він і вступить в силу, то він не буде виконуватися. Хоча він стане інструментом розправи, звичайно, з інакомислячими. Тут уже не тільки політична опозиція, тут уже буде йтися і про таких, як я чи мої колеги по перу. Тому треба трупом лягти, а цей закон скасувати.

Дякуємо за розмову.