Юрій Андрухович і Анджей Стасюк у пошуках «своєї Європи»

Якщо спортсмени й надалі зловживатимуть забороненими стимулюючими препаратами, то вболівальники можуть уреші втратити інтерес до спортивних змагань, прогнозує газета БРАУНШВАЙҐЕР ЦАЙТУНГ:

Недовіра глядачів зростає з кожним змаганнням. Особливо це стосується силових видів спорту. І недарма. Доказом цьому є інциденти з олімпійськими чемпіонами як у метанні ядра – Іриною Коржаненко, так і в метанні диска – Робертом Фацекашом, у яких допінг-тест дав позитивний результат. Принцип «жодної пощади для допінгових грішників» залишатиметься чинним і після Олімпійських ігор. Міжнародний олімпійський комітет вирішив законсервувати всі 3500 аналізів, взятих у спортсменів. Адже в майбутньому буде винайдено нові методи тестування допінгу й буде виявлено нових порушників. Допінговий підсумок Афін з одного боку викликає обурення, але з іншого – породжує надію. Лише коли шахрайство буде повністю викритим, спорт отримає шанс на довіру.

Тему продовжує газета ЛЕЙПЦИҐЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ:

У еллінів не виявилося спортивного захоплення австралійців. Адже у Сіднеї з ейфорією святкували кожну перемогу, а греки ушивалися з арени, щойно їхні земляки закінчували змагання. Коли ж вони ображено відреагували на допінгове вигнання своїх спринтерів, стало зрозумілим, що почуття чесної гри їм не притаманне. Для того, щоб Олімпійські ігри не втратили своєї вартості, треба раз і назавжди подолати проблему допінгу. Годі сподіватися, що кожен атлет так запросто відмовиться від заборонених стимулюючих засобів. Утім, треба запровадити таку систему на Олімпіаді, за якої кожен старт розпочинається лише після проведення всебічного контролю. Нині ж, зважаючи на неприємну статистику, досягнення спортсменів викликають щоразу більшу недовіру.

Загалом спортивне свято виглядало досить блідо – такий вердикт Олімпіаді в Афінах виносить газета МЮНХНЕР МЕРКУР:

Людина схильна все спрощувати, тому й було сприйнято як грандіозну ідею те, що Олімпійські ігри повинні пройти там, де все розпочалося 2800 років тому, тобто в Греції. Це ж спрацювало як історичне коротке замикання. Тепер можна стверджувати, що Афіни-2004 не займуть в олімпійських анналах такого гідного місця, як Сідней-2000 або Барселона-1992. Складається враження, що господарі Ігор взяли на себе занадто складне завдання. Утім, це зовсім не значить, що все в Афінах було нездалим. Нові спортивні споруди були чудовими, багато чого вдалося краще, аніж передбачалося. Але бракувало олімпійської аури шарму й інтернаціональності.

У статті «Майбутнє – це щось для дурнів» газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ описує пошук «своєї Європи» українським письменником Юрієм Андруховичем та польським – Анджеєм Стасюком:

Стара приказка мешканців рівнин стверджує: як би ти не крутився й не вертівся, твій зад завжди буде позаду. Так воно і є, абсолютно точно. Цей гнітючий фаталізм притаманний центральноєвропейцю. Він нарікає на минуле, побоюється майбутнього і любить бездіяльно медитувати над сучасним. В усякому разі цією ідеєю пронизана книжка «Моя Європа», що є більш ніж твором на задану тему, як це може на перший погляд здатися з назви. Поляк Анджей Стасюк та українець Юрій Андрухович, котрі по-дружньому поділили навпіл авторство книжки, перетворили глухий кут східного центру Європи на плідний літературний ресурс. (...) Андрухович вже відомий читачам газети як автор серії захопливих есе останніх років. Він часто пише про місто Львів, яке, на його думку, приховує в собі фантасмагоричні риси, притаманні зміні століть за часів габсбурзької монархії, -

нагадує ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ і звертає увагу читачів на такі моменти в книзі:

Забуті Богом вокзали, які вже давно не бачили потягів, стимулюють обидвох авторів до внутрішнього екстазу. Ниці особи між безкраїми полями, спокій, нестерпна спека рівнин. Природний ландшафт перетворюється на духовний. Андрухович органічно поєднує опис галицького краю з історією своїх предків, з подорожами та втечами, до яких гнав вагітний смертю час. Центральна Європа була затиснута між двома новітніми велетнями: Німеччиною та Росією. Щастя, яке тут не вродило, змушувало шукати себе в далеких мандрівках. Прадід Андруховича подався до Америки, аби там заробити грошей на шматок землі в Україні. І все його майбуття звелося до чиказького трамваю, під колеса котрого він потрапив. Звідси й виникло таке трактування майбутнього, яке для обидвох авторів є поняттям доволі сумнівним. «Час цікавить лише тих, хто сподівається, що щось зміниться, отже – невиправних дурнів», – завершує цитатою польського письменника Стасюка свій коментар газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ.