Європейське турне "ДахаБраха"
2 липня 2013 р.
Щойно український етно-гурт "ДахаБраха" виступив на фестивалі Fusion у Берліні та із сольним концертом у кельнському Stadtgarten, як "помамаював" світами далі: Нідерланди, Данія, Польща, Росія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Угорщина… Гастрольний графік вельми щільний. За ціле літо вдома вдасться побувати, мабуть, днів три-чотири, зізнаються "дахабраховці". Як відбувається обмін енергією за принципом "даха-браха" - "давати-брати" - за кордоном, DW запитала учасника і негласного спікера етно-квартету Марка Галаневича.
Deutsche Welle: Марку, як вам тутешня публіка? Принцип енергетичної циркуляції "даха-браха" у Німеччині функціонує?
Марко Галаневич: Публіка класна, навіть дуже. Ми не можемо скаржитися на публіку взагалі ніде, слава Богу. Дуже часто ми відчуваємо себе першопрохідцями, адже на більшості фестивалів ми перші, хто виступає від України. На культурній мапі світу України, на превеликий жаль, поки що майже нема. Але, навіть починаючи з чистого листа, до кінця концерту ми та глядачі стаємо друзями, спільно переживаємо якісь емоції через нашу музику. Ми даємо, але й отримуємо енергію назад. Тож, віддача є.
І все ж у плані енергетики в Україні, мабуть, легше виступати? Адже "етно", з яким ви працюєте, багато українців всмоктують, так би мовити, з молоком матері. Забриніти на струнах їхніх душ апріорі простіше, ніж "непідготовлених" західних європейців?
Там просто інакше. Не те, щоб легше. Не можна сказати, що в Україні менша відповідальність перед виступами. Радше навпаки, перед своєю публікою навіть якось більше хвилюєшся. Звісно, це хвилювання за кордоном теж присутнє. Але перед своїми ти завжди випробовуєш якісь нові композиції, нові звуки, нові пісні, і це для нас надзвичайно відповідально.
Ви вже дуже багато де були в Європі. Є країни, де вам особливо приємно чи цікаво виступати?
Важко сказати. Ми відкрили для себе, приміром, фестиваль Fusion під Берліном, звідки ми щойно приїхали. Це щось надзвичайне: 60 тисяч людей, 15 сцен. Це грандіозне відчуття, коли закінчуєш концерт, і багатотисячна публіка плескає в долоні. Ми відчули таку взаємодію з людьми: вони раділи з нами під час веселих композицій і переживали під час драматичних. Але й до того - у канадському Торонто та французькому Ліоні, звідки ми почали свій біґ-тур - теж була прекрасна публіка.
А чи є у вас бажання, перепрошую за пафос, підкорити Європу?
Європейська публіка, безумовно, нам цікава. Адже ми відкриваємо для себе нових людей, нові враження, нові обличчя. Ми збагачуємося цими людьми, отримуємо частинку їхньої енергії, любові, якогось розуміння, переживання… Цей досвід ми інтенсивно збираємо вже останні чотири роки. Але цей рік за кількістю закордонних гастролей взагалі рекордний.
"ДахаБраху" називають найціннішим сучасним культурним експортом України. Вам подобається така метафора? Адже під експортом зазвичай мається на увазі якийсь товар…
Ми сучасні люди й розуміємо, про що, власне, йдеться. Немає ніяких образ. Нам, звичайно, трохи шкода, що цей шлях ми проторували власними силами, й держава про українську культурну зовнішність геть не дбає. Хотілося б, щоби влада робила більше для промоції України й культури взагалі. Ідеться не про те, щоб допомагати нам кудись їздити - з цим ми самі даємо собі раду. В Україні є ще дуже багато цікавого для світу. Але його не відкривають світові, і це прикро.
Марку, припустимо, на концерт "ДахаБрахи" приходить глядач, який ніколи раніше нічого про Україну не чув. Як Ви гадаєте, якою він побачить цю країну через вашу творчість?
Думаю, що в людей залишається гарне враження. По-перше, про те, що в Україні надзвичайно сильна пісенна традиція. По-друге, що Україна духовно багата країна і, по-третє, потенційно дуже сильна. Безумовно, ми не представляємо всю культуру України - це просто неможливо. Ми показуємо лише одну грань української культури, якусь нішу, яку ми самі собі створили. Ми придумали робити таку музику, так працювати з українським фольклором, так з ним експериментувати. Юрій Хусточка, колишній учасник гурту "Океан Ельзи", якось сказав нам, що нашими концертами й виставами ми справляємо про Україну набагато краще враження, ніж вона є насправді. Це був і приємний відгук, і трохи сумний, адже в цьому - гіркий підтекст того, що відбувається нині в нашій країні.